Або ти, або тебе

22.05.2030 День виживання 1

Погода сонячна.

Ми прокинулися не від щебетання птах за вікном, через звуки сигналізації.Фрік зачепив машину, тепер там їх не менше десятка.Джессі ще лежала на ліжку та вилизувала лапи.Минулий день вона взагалі від мене не відходила,що на неї  не схоже, зазвичай вона більш незалежна.Я відійшла від вікна та спустилася на перший поверх, ніхто не ввірвався.На кухні , відкривши холодильник і побачивши там лише напівфабрикати розчарувалася, на цьому довго не протягнеш. Потрібно знайти консерви та якусь зброю, хоча б на перший час .Щоб знайти тата потрібна безшумна та точна зброя, щось по типу арбалета, або рогатки, щоб відволікати увагу та стріляти по вікнам. Зібравшись з думками , я вирішила що залізу до сусіда, у нього мають бути хоча б медикаменти.Одягнувшись, та взявши Джессі я вислизнула на вулицю та озирнулася, був лише один фрік який їв кішку.Мене ледь не вирвало, але стрималась та перебіжками добігла до сусіднього будинку та залізла у вікно.В будинку було тихо, хоча в іншій кімнаті щось шебуршало.Джессі заричала, а я сподіваючись що там жива людина підійшла і відкрила двері.Там стояв наш сусід, але вже інший. Чорна жила на шиї видавала його.Він швидко обернувся та кинувся на мене.Я застигла як вкопана,на щастя мене врятувала Джессі.Вона перегризла горло і по випадковості зачепила жилу, з неї вилилася жижа, болотного запаху.Мене вирвало та я впала на коліна.Джессі підійшла до мене та сіла, на момент мені здалося що вона теж плаче.Від того моменту я зрозуміла правила нового світу,або ти,або тебе.Зараз мене врятувала Джессі, а якщо я б її не взяла, мене б тут не стояло.Досить сліз, потрібно знайти медикаменти і можливо зброю.

Покопавшись в будинку я знайшла консерви та арбалет, не знала що він у нього був, це була удача.Коли ми прийшли додому я нагодувала собаку досхочу, вона заслужила на це.Ще вчора це був звичайний вечір, а сьогодні я годую собаку вкраденими консервами після того, як вбила людину.Тепер я зрозуміла що лише вона у мене є, тільки їй я можу довіряти.Люди і до цього були дуже жорстокі, а зараз навіть уявляти боюсь.

Приблизно через пару годин я почула звуки машини.Спочатку подумала що це військові.І не помилилася, пять людей в формі ходили по будинкам та стріляли фріків.Вони ходили та перевіряли чи немає тут живих людей.Зрештою вони знайшли сім*ю яка ховалася напроти мене.Їх виставили на вулицю та почали роздивлятися на наявність зараження.Укус був у жінки, та плакала і благала забрати чоловіка та сина в табір, а її залишити.Військові же застрелили всіх і доклали комусь в рацію що вони вбили одну ще не перетворену та можливих переносників спор.Мені стало моторошно, якщо вони стріляють всіх хто хоч якось контактував з фріками то до них виходити немає сенсу. Я взяла Джессі та заховалася під ліжком.Згодом вони дійшли і до нас, обдивившись весь будинок вони доповіли що тут чисто і периметр зачищенний.Коли військові вишли і я не чула більше мотора машини то вилізла.В мене тремтіли ноги та перехоплювало дихання.Завтра потрібно терміново вибиратися звідси та шукати тата.Уже немає сенсу шукати спорядження, якщо нас пристрелять серед ночі.З цими думками ми повечеряли та почали вкладатися.

23.40

Сьогодні я не висплюсь.Трупи через дорогу приманили купу фріків.Тепер я чую як вони гризуть їх та стогнуть.Мої спостереження показали що найбільш активні вони вночі, коли не так спекотно й світло.Якщо про спеку я зрозуміла ще вчора то про світло мені підказав ліхтар, який загорався від рухів на дворі напроти. Вони обходили цю ділянку та наче дезорієнтувалися на хвилину.Сподіваюся я зможу сьогодні поспати.Навіть Джессі сидить поруч мене та також вартує.