15 глава

Pow: Марк, Ніколь.

Марк просто ходив вулицями міста, весь час змінював маршрут. Дивився тільки вгору. Місто вогнями залишало на його обличчі неонові поцілунки. Хлопець просто кайфував від цього. Навіть кальян для підлітка у ранньому віці, не приносить стільки кайфу, аніж просто свобода для дорослого вночі. Ти не переймаєшся нічим, просто почуваєшся щасливим від того, що тебе нічого не хвилює. Особливо в місті. Що може бути краще? Чи станемо ми тими, хто просто пройде не подивившись на могутні будівлі наповнені неоновими поцілунками, які в ночі звільняючись легким паром, падають на обличчя людей? Зможемо забути ці відчуття, які підносять нас у повітря, змушують кров циркулювати частіше, а серце просто вилітати із грудей?…  Здатні стати сірою масою, яка не має власної думки, саморозвитку, не буде кайфувавати від нічних почуттів, свободи, і просто існування на цьому бісовому світі, який не врятують навіть молитви? Не дізнаємось, поки не опустимо очі на всіх людей. Марк прокинувся зранку, і йому одразу ж розболілась голова.

- Покайфував без шапки. - одразу ж здогадався хлопець. Де там була аптечка? Він рився у речах і перевертав усі покладені на місця речі, перфекціоніст не потерпить такого Марк був ним. Нарешті знайшовши потрібну коробку, він відкривши побачив іронічні ліки від запору.

- Ха ха. - протягнув він. - Смішно капець.

Хлопець впав на ліжко. Може поспати? Сон не приходив, та і вставати було важко. На телефон прийшло повідомлення.

"Привіт, як ти?))))" - прочитавши він повагався, що ж відповісти? Недовго думавши, Марк написав правду. "Хріново, ТТ-ТТ. Відсутність шапки, чи банального капюшона далась взнаки."

" А може присутність алкоголю? >▽< " - відповідь прилетіла так швидко як тільки змогла.

"Я не багато пив. Можливо." - Марк задумався. Чорт, він же ж пив мартіні, віскі і вино, а потім курив вейб.

" Чувак, краще тобі не знати..." - ці три крапочки багато казали.

" Біда в тому, що вже згадав. ° ^ ° "

" О. Це ще добре що ти адекватний коли п'яний. ))) А те напевно несла б тебе.))) "

" До речі, - він засумнівався на хвилину. - Може прихопивши щось від болю в голові, зайдеш на чай? " - вона може сказати що він придурок, і послати його не в найприємніше місце на світі, бо от так от не дуже пристойно на похмілля запрошувати дівчину. Ну це не дуже гарно як мінімум. Відповідь усе не приходила. Переглянуто. От курва, реально дибіл. Вона напевно пошле його на три веселі букви, і всі будуть щасливі.

" Пирога взяти? " - Марк кинувся до смартфону.

" Подивлюсь на те яка ти з себе господиня 
• ω • " - врешті вспокоївся він.

" Давай адресу, я позвоню. ))) " - до нього тільки що дійшло який у нього бардак у кімнаті. Хлопець кинув їй адресу, а сам як бішаний почав прибирати. Чорт, він ідіот. 
…

Чи сумувала вона за магазином? Звісно. Вона у нього вклала свою юність. Це не просто було розуміти, що цього всього, більше немає. Ніколь була у пустоті непритомності. Дівчина реально не до кінця розуміла що робиться навкруги.  Ед давав якісь питання про паспорт, і вона відповідала не задумуючись, а навіщо йому це? Врешті вона відрубилась. Спершу їй було до болю самотньо. Невільно перед очами розмито, та з'явився фон її школи. Ще й ця історичка.

- Ну? - сказала вона пискливо-хриплим вимогливим тоном. - Відповідай, як то кажуть.

Словосполучення "як то кажуть" вона могла вимовити за п'ятнадцять хвилин, п'ятдесят разів. Ні, це чиста правда, усі навіть клали палички і уважно її слухали. Подруга тицяла в книжку.

- Легенду розповідай. - шепнула дівчина яка сиділа, хоч якось намагалась допомогти Ніколь. Руда придивилась, і подумала що знає. Спершу вона почала розповідати історичці все без страху. Але чому легенда із зарубіжної? Начхати, і тут же Нікі перенесло у вир легенди.

" Жила була дівчина, та не просто дівчина, вона була принцесою... І було на ній закляття, якщо не покохає ніхто до п'ятнадцятиріччя, перетвориться у чорну кішку, буде шукати смерті не захоче жити, буде купатись у трояндах болю, і як ті шипи будуть колоти її спогади про того, хто так і не покохав у відповідь?.. "

У замку було просторо, дуже красиво і було дуже багато троянд. Дівчина зітхнула, ні, це була не Ніколь, і навіть ніхто із знайомих нам персонажів, це просто була головна героїня принцеса. Вона знала, їй не лишитись людиною. Зла чаклунка побачивши яка та красива, вирішила збавити темп молодої княгині.

- Відчувати кохання, дуже приємно і боляче, в ранньому віці зможеш ти зрозуміти це? - її погляд був сповнений різних почуттів, і навіть наслідниця престолу, не до кінця розуміла, чи хоче жінка дати урок, мудрість, помсту чи може добро? От і сидить міс принцеса його величність на водоспадику, і думає про того чорнявого, хто змусив серце обливатись кров'ю а очі плакати. Дивно та хтось торкнувся її плеча. Так це був він. Її щоки залило рум'янцем і вони почали спілкуватись. Так, легенда така коротка? Все туманом перемістилось на те як молодий хлопець цілує дівчину, вони старші, хлопцю явно шістнадцять, а їй певно п'ятнадцять. Посмішка уже невільно розтягнулась по лиці та туманом знову перенеслась на фрагмент, де чорнявий планує забрати багатство, він знав про закляття. Рудій невільно скотились сльози по щоках. Дівчина побачила як уже кішка іде через сад троянд, вони колять її. У нього вийшло. Принизивши і розбивши серце, вигнав принцесу із її ж королівства.

" Вона шукала ниточку, шукала і робила все для того, щоб впасти у цю бісову діру небуття, скінчити моральні муки. Ось що робить із нами кохання. У цієї казки,на жаль поганий кінець. Мораль це і є легенда."

Історичка була явно незадоволена тим, що Ніколь все без перешкод розповіла легенду. Поклала відмінно.

- От може, якщо захоче! - вона швидко переключилась на те яка руда гарна дівчинка, її аж вернуло від вчительки.  Ніколь помітила кішку яка хотіла стрибнути з висоти. З того дерева Можна було вбитись. Чомусь їй здалося що це принцеса. Історичка далі торохтіла про те як важливо вчитись і знати давнину нашого краю, бла бла бла...