14 глава

Лінда спокійно витирала столик і вже сподівалась прослизнути додому, де на неї чекають мамині пиріжки, вони мирно мерзнуть, і так, і промовляють у її голові: "Ох, як же нам сумно... Ми хочемо щоб нас з'їли." Уже майже все. І вона зможе легенько змитись. Але двері відкрились і якийсь чоловік бахнув на крісло. Лі поспішила до нього.

- Чого бажаєте? - незворушно спитала вона.

- О, це ви? - він подивився на неї дещо здивовано.

- Вибачте? - їй було не до того, той вона забула. - Що?

- Ну, ви та ласиця з якою я штовхнувся на вулиці, загубив важливі документи і провалив зустріч. - він тепер навіть розізлився.

- Я - ласиця? - Лі почервоніла, ха, та як він сміє? - Я згадала, я згадала вас. Це ви, як та курка, гнались на велосипедній доріжці.

- Я не курка. - промовив чоловік. - Та це не важливо. Дайте бренді.

Він тикнув у неї грішми. Лі взявши гроші гупнула решту на стіл.

- Буде. - серйозно сказала вона. Підійшла до хлопців. - Бренді.

- Якщо нікого нема, чому він не піде за бар? - спитав Марк.

- Я що знаю? Хочеться придуркові там сидіти, що ти зробиш?

- Хм. В когось поганий день. - припустив Лео.

- Ну, що там бренді, ще не висохло? - серйозно спитала вона.

- Ось. - засміявся Марк, - Не будь такою кислою, сестро, цей світ такий красивий.

- Ой, ти із своїм позитивом! - вона поправила своє волосся, яке металіком відсвічувало від неону. - Ваше бренді.

- Хочете мене закадрити? - спитав він. Її брови взлетіли до гори.

- Ти чого, вже алкоголь вдарив?! - вона зрозуміла що чоловік ще не пив. - Так ніби, мені потрібне твоє пузо і старість.

- Я, взагалі-то, спортом займаюсь.

- Ой, можеш це фіфам своїм брехати, я не тупа. - вона закотила очі.

- У мене немає фіф. І я не старий, мені всього 33. - старший всього на чотири роки. - Це ти, можливо, малолітка, яка захотіла легкої наживи?

- Що за такі думки? - малолітка?  Серйозно? Напевно нічого розумнішого цей стариган не може вигадати. - Мені - 29

- Тобі? - він ковтнув бренді і оцінюючи на неї подивився. - Максимум ти ще студент.

- Ого, дякую за комплімент. - вона скептично сіла біля нього, бо ж стояти було уже незручно. - Можу паспорт показати.

- Не треба. Мені ж не потрібно офіціантки, яка вже в такому зрілому віці, немає пристижної роботи.

- Можливо не у всіх є можливість досягати успішної кар'єри? - її розізлило те, що ця самовпевнена квочка насідає. - У когось, не було можливості вчитись. Всі не такі успішні дядьки як ти.

- Я? Дядько? Та це ти не знайшла роботи краще, ніж офіціантка. - він думав що розбив її по фактах.

- Ах ти самозакохана скотина. - вона взяла стакан із бренді під його здивований погляд. Зробила ковток, і з усієї дурі вилила рідину прямо на голову клієнтові.

- Ти дура, що робиш?! - він встав. - Ну все, ей ти! - чоловік звернувся до Марка. - Дай серветки і поклич адміністрацію.

- Але у нас і адміністрація і управляючий це Ед. Буде дивно якщо я буду кликати його а цей чоловік точно захоче побачити ще і директора. - Марк покосився на Лі. - Зла жінка, голодна жінка.

- Слухай, я не знаю що там у них але поклич Ніколь, вона ще не світилась тут. - Лео кашлянув і промовив до гостя. - Вибачте за цей інцидент, зараз адміністрація прибуде.

Марк зайшов у кімнату там де була руда, зачесавши волосся назад він одразу почухав шию.

- Ти потрібна. - хлопець вказав у зал, під наляканий погляд Нікі, яка чуть до не здохла, від того як тихо ходить цей чувак. - У нас неприємності.

- А чому я?! - вона оглянулась, та Кейт вже давненько змилась. Чорт. - вона зняла фартук. - Переодягнусь в офіційне.

Зеленоока спустила волосся, і одягнула піджак, діловито защепивши його.

- Ти що завжди маєш з собою піджак? - він здійняв брову.

- Це стиль, Марку. Тобі не зрозуміти, брате.

- Ой ой ой.. Ходи уже. - він покривився їй, а руда у свою чергу показала йому язика. Чоловік розмахував руками, а Лі щось буркотіла собі під ніс. Він як батько дорікав їй, та дівчина тільки сиділа поморщивши прямого носа. Нікі не хотілось туди іти, та вона мала витягнути свою подругу.

- Доброго дня, який інцидент стався? - вона випрямила спину повільно входячи в образ.

- Доброго дня, я зараз скажу. Ваша от ця, вилила на мене алкоголь! Це як називається?! - він вказав на Лі яка дуже хотіла вмазати йому.

- Кретин..  - буркнула вона.

- Перестаньте істерити, - міс Дейвіс насупилась. - Перед вами адміністратор. Сядемо прямо тут, і вирішимо проблему.

О Господи, хто ж правий? Вона маякнула до Марка щоб він закликав Еда. Здивований клієнт сів.

- А тепер, від початку до кінця.

- Ну, вона принесла бренді. - почав він.

- А потім цей козел, сказав мені парочку "ласкавих". - знову буркнула вона.

- Ти зіпсувала мій костюм, він дорожчий ніж твоя зарплата.

- А ти, в свою чергу, зіпсував мені настрій, козлино. - вона голосніше та здається спокійніше сказала це.

Нікі слідкувала за перепалкою цих двох. Побачивши Еда в дверях, губами сказала: "Допоможи" та він, ще більше заіржавши прикриваючи рота, тільки показав язика. "Сучий син." Промовила Нікі і їй залишалось тільки молитись.

- Тепер, ти мені винна моральну компенсацію. - він витер серветкою рукав.

- Все твоє життя, це моральна компенсація. - відрізала Лінда махнувши волоссям металік. Чому ж Ніколь не може розсудити їх, чому незнає хто правий? На її очі накотились сльози. Вона впала у відчай. Але почувся гучний звук. Це кулак Еда стукнув по столі. Всі затихли. Навіть не було чутно як хтось дихає. Руда боязко подивилась угору, на серйозне обличчя Еда. Ще такої суміші зла та серйозності вона не бачила.

- Це новенька, - сказав він. - Встаньте Дейвіс.

І вона встала. Сівши на її місце, він зімкнув руки у замок перед собою.

- Версія від вас. - смарагдові очі направились у сторону клієнта.

- Дівчина принесла бренді, я впізнав її, ми з міс… - гість очікуюче подивився на Лі.