13 глава

" У мене ніж в руці, а у тебе ніж в спині. " - все-таки Ед звикав до таких погроз. Йому ніколи не було страшно лишитись життя. Все-таки є багато виходів над якими блондину не було часу думати. Але тепер він проводив граційні лінії по великому папері, які дуже нагадували Ніколь Дейвіс. Задертий ніс із горбиком, який був укритий веснянками які танцювали зверхнє танго. Зелені очі які щиро але так по гордому блистіли та дивились кудись вдаль. Кругле бліденьке личко, та звісно вогняне-притушене волосся яке легко акуратно спадало на плечі. Ед крутив олівець у руках, та дивився чи довершений портрет. Щасливі Штанці шоковано подивився на картину а потім на блондина.

- Жахливо. - врешті вирішив хлопець. Сховав папір у шухляду. Аж потім помітив що в нього нове повідомлення.

" У мене ніж в руці, а у тебе ніж у спині. У мене пістолет в руці, а у неї куля у серці. "

Чомусь від другого речення йому стало погано. Він взяв інший телефон.

- Ало, Ніколь? - у відповідь почувся спокійний голос.

- Так, щось сталося?

- Зайди до мене. - і вибив. Хвилини через дві вона прийшла.

- Слухай. - Нікі стало дуже незручно. - Я не хотіла так наїзджати. Просто..  

- Ти з одного боку і права. Та зараз не про це. - кошеня тим часом понюхавши папір побачив що можливо це витягнути.

- А про що? - Ніколь розвела руками.

- Дай свій телефон. - Ед простягнув руку.

- Навіщо?

- Телефон за мої гроші тож давай.- він взяв смартфон у неї з рук. Вона буркнула щось про придурка. Ед зайшов у повідомлення. Всіма силами він сподівався що такого немає в неї. " У мене пістолет в руці а у тебе куля в серці. У мене ніж в руці а у нього ніж у спині. " Кров швидше почала циркулювати по венах блондина. Щось впало. Це був малюнок.

- Щасливі Штанці! - Ніколь підбігла до пухнастика який нюхав папір і відчайдушно кусав його. Ед блискавично вихопив картину з її рук. - Що там.

Спитала руда розуміючи як цікавість бере верх. Блондин поставив папір на стіл.

- А є різниця? - Нікі обережно поставила кота, який явно не розумів що робиться, на крісло.

- Є. Це значить що ти щось приховуєш.

- У нас нема секретів.

- Є. - повторилась руда. - Цей папір.

Руда обережно підійшла до портрета і взяла його у руку. Ед кинувся до неї з бажанням відібрати своє. Він вихопивши полотно підняв його догори.

- Це не секрет.

- Справді? - вона хотіла сягнути паперу.

- Чи по-твоєму, я не маю права мати свій папір у якому є щось моє? - блондин не здавався і став на пальці знаючи що руда не зможе зробити цього на підборах.

- Якщо це не секрет, тоді чому тобі так не хочеться мені показати це? - вона намагалась триматись на ногах.

- Тому що ти не моя дівчина. - а й справді. Нікі опустилась і відійшла.

- Ти правий. - трохи сумно посміхнулась вона. Він переможно поклав полотно на стіл. Та руда різко вхопивши полотно вилізла на крісло. - Хоча програвати не вмієш.

Розкривши папір побачила свій портрет. Ед закрив рукою очі. Тишина.

- Це я? - вона сіла на крісло. - Ти малював?

- Припустимо. - він підійшов до неї ззаду. Ніколь навіть засумнівалась чи то справді вона.

- Гарно. - дівчина посміхнулась.

- Тут до нормально ще далеко. - Ед провів пальцем по намальованій щоці. - Бачиш, симетрія геть упущена. … Ти красивіша у житті.

Ніколь почервоніла.

- Мені ще такого не казали, так оригінально. - вона показушно поцілувала його у щоку залишивши смачний червоний слід. - Один один.

- І чому виглядає так ніби ти мене вдарила? Ні, не просто вдарила, а добре так присобачила сковородою.

- Я можу.

- Я не жаліюсь. - він підняв руки здаючись. Непомітно видалив повідомлення.

- Так навіщо тобі мій телефон?

- Та так. Нічого. Просто. - руда підозріло подивилась на нього.

- Ну добре. - вирішила дівчина і пішла. Щасливі Штанці вякнув а Ед вперше погладив його. Та кіт лиш невдоволено буркнув.

- Зовсім як твоя хазяйка. - посміхнувся він.- Зовсім.

…

(Раніше…)

Кейт сиділа на лавочці і проклинала цей світ. Її червоні очі подивились десь на хмари. Дівчина відчула як її плеча торкається чиясь рука. Відсахнувшись вона автоматично вдарила когось по морді сумкою.

- Полегше, - сказав хлопець з французьким акцентом. - Так можна і прибити.

- О Господи! - Кейт тут же взяла холодний батончик і притулила до щоки незнайомця.

- Я Жак. - посміхнувся він, простягнувши руку. - А як звати вас прекрасна, красуне яка б'є усіх підряд такою важкезною сумочкою?

- Кейт. Просто Кейт. - її губи розширились у посмішці. - Будемо знайомі.

- Просто Кейт, підемо кудись? - Жак притримав балончик накривши своєю рукою її мармурову.

- Чому б і ні? - вирішила вона. " Це сама доля подає знаки! "

- Ага. - Лео дивився кудись удаль ідучи поряд із Кейт красивою бруківкою. - Хороший?

- Так, він француз. Приїхав відпочити і побачивши мене геть заплакану вирішив допомогти, він думав що мене пограбували уявляєш? - посміхнулась вона.

- Приблизно. - насторожився хлопець.

- Ой, ну перестааааааааань. - вона ткнула його ліктем у бік. - ти ж мені не брат. Давай я сама буду вирішувати, хто поганий а хто ні. Добре?

- Не обіцяю.

- Ні. Ти обіцяєш! Зрозумів? Тому що це знак долі і я його упускати не збираюся.

- Тобто от так ти вирішила? - він посміхнувся настільки іронічно що їй стало не по собі. - Вирішила довіритись якомусь зачуханому французові про якого майже нічого не знаєш. Кейт, ти маєш інколи не бути настільки наївною.

- Я знаю якою мені бути, тому попрошу не вказувати іншим а розібратись у собі. У Еда і Ніколь все так прекрасно, чим я гірша? - так вона признала що жадає почуттів і справжнього кохання.

- Нічим. І знаєш, я тобі справді ніхто. Бувай. - Лео зітхнув і збирався іти.

- Дякую за розуміння. - скептично сказала вона. Розвернулась і зайшла у під'їзд. Хлопець пішов у іншому напрямку. Ні то й ні, сама ж сказала, він їй ніхто. І це від частини правда. Як би сумно це не звучало.