11 глава

- Нічого собі! Пельмені на варенні! - гукнула Кейт. На сайті було одне повідомлення. Вона відкрила. Хоча придивившись, вона побачила багато повідомлень. Багато з яких непристойні, і хлопці запрошували дівчат на одну ніч. Кейт скривилась і все більше розчаровувалася у всіх цих людях. Нема чого гріха таїти. Вона не вдоволено хотіла закрити комп'ютер та почула ще одне повідомлення.

" Привіт, ви симпатична:) я б хотів познайомитись, я Тимур. А як звати вас?.. "

Доволі адекватне повідомлення. Кейт повагавшись оглянула кімнату. Може це пастка?.. Хм... Треба подумати. Але чорт з ним. Відписала. Чому ж хлопець спитав як її звати? Тому що всі користувачі були під кодовим ім'ям.

" Привіт. Дякую за комплімент. Я Кейт. Приємно познайомитись. "

Дівчина повагалась. " Може той кого ти потребуєш, зовсім поруч." Це він натякнув тоді на себе? Її щоки тут же спалахнули вогнем. "Не думаю, що він мав на увазі мене, куди мені до нього? " Та дівчина розвіявши гнітучі думки, знову уставилась у монітор який мовчав. Може це і не правильно, та все ж. Якщо не спробуєш, то звідки дізнаєшся що не вийшло? Вона не дочекавшись відповіді залишила ноутбук і пішла робити каву. Почувся маленький "мяу".

" Давай зустрінемося прямо зараз поговоримо. " Кейт здалося це такою собі пасткою, продуманою. Вона не дурненька, як усі собі думають. Небесні очі направились на шухляду яку намагались забути. Сьогодні особливий випадок. Вона глитнула і дістала чорненький маленький і ніжно виконаний пістолет. Пішла.

…

Лі бігла з навушниками у вухах. Вітер розчісував дівчині волосся і вона була цим задоволена. Волосся металік спадало на бік, та не заважало. І тільки но Лінда прикрила очі від кайфу, як врізалася у якийсь стовп.

- Що...

- Дівчино куди ви прете. - перед нею стояв чоловік 35-ти років. Подав їй руку. - Літати удома будете.

- А ви я бачу більше нездібні літати, так? І до всього ще й сліпі, це доріжка для того щоб бігти. - вона вказала на намальований велосипед, і піднялась проігнорувавши його руку.

- Вибачте ясновельможна пані, та хто вам дозволив хамити старшим?

З горла Лі вирвався істеричний смішок.

- Ти мене за дурепу тримаєш? - вона подивилась у його очі своїми фіалковими.

- Ми уже на ти. А ти напевно ганстер. Що манери як у пробки від шампанського.

- То тепер колір волосся, визначає особистість. Браво! Найбільший у світі ідіот якого я коли небудь бачила.

- Притримай коней, а те тобі ж гірше буде. - чоловік почервонів. - Але, по факту, чому ж я злюсь. Ти ж дурна як пробка.

- Хах. У тебе і тих манер нема на жаль. Не витрачаю свій час на самозакоханого старого ідіота, який задерши носа пре по вилосипедній доріжці і думає " О Господи! Це ж я!"  - вона зрозуміла що просто стояла і спаречалась із ним.

- Я не маю часу з тобою сваритись, - аж тут Лінда побачила його поважний костюм. - В мене важлива зустріч. А вам раджу рокрити свої очі.

- А вам я раджу закрити свій рот. І не хамити дівчатам. А те натягнув костюм і як та курка суне по дорозі. - всі свої адреси дівчина казала так спокійно, що можна було визнати її правою.

Його і без того вузькі очі звузились.

- Побесідуємо обов'язково, тільки тоді коли ви заліпите свого прекрасного рота. - він вдавано приємно посміхнувся.

- Взаємно. Прощавай козлино. - вона вже побігла. Статний чоловік подивився їй услід. Яка вперта. Його густі брови зімкнулись у тугий замок, так і справді він поводився доволі грубо, та вона дала привід.

- Прихічно хвора. - врешті пробурчав він і пішов у своєму напрямку.

...

Ед пройшовся по тротуарчику прозиваючи усіх людей "Штанцями". Он штанці ідуть. А он і ще ідуть. Він вдихнув повітря і видихнув парою. Ставала зима. Зробив так як робив колись у дитинстві. Вдавано курив. От буде магія якщо зустріне когось із бару. Він побачив Лео який виходив із будівлі спортзалу. А з ним якась дівчина. Магія. Він вирішив не підходити. Телефон забринів і хлопець побачив нове повідомлення.

" Вирішив мости спалити. " - Ед посміхнувся. Ніколь тепер у безпеці, принаймні не винна людина не постраждає. Ніколь. Нікі. 
" І яке ж у мене по-твоєму слабке місце? " 
" Ти знаєш хто і сам." І справді. Він знав. Та не хотів визнавати свого слабкого місця. Не хотів визнавати себе принцесою з почуттями, яких він так боявся. І хіба не можна боятись цієї такої великої проблеми на думку блондина? Хтось, як от Кейт, шукає це почуття, або як Лео стримано чекає, чи може як Оливка, лікує розбите серце від нього. Або як Марк, сподівається що відчує. А от Ед. Він боїться. Чи все-таки, все це почуття в життях людей присутня тільки пристрасть? Цю загадку людства нам не пізнати, доти, поки ми самі цього не відчуємо.

…

Ніколь вийшла із під'їзду і задоволено примружила очі. Великі будівлі кидались у очі і мелькали сірими тонами. Вона викинувши сміття, запідозрила маленьке чорне створіння під баком.

- А хто це у нас? - вона посміхнулась, веснянки станцювали ніжний вальс. Ямочки на щоках з'явилися так не очікувано як і зникли. Ніколь взяла кошеня на руки і ніжно погладила. Воно видало звук швидше схоже на писк. - Ти нічиє, судячи по наявності нашийника. Побудеш моїм сусідом?

Кошеня подивилось на неї смарагдовими очима. Так пронизливо і навіть злегка хитро. У її голові одразу невільно сплинув образ Еда.

- Ти нагадуєш мені одного мого знайомого. - вона ніжно пригорнула тваринку до себе. Вона понесла в під'їзд свою знахідку. Нікі поставила пухнастика у ванну підстиливши під нього непотрібний рушник. Почала легко вмивати кота. Але він виявився не чорним. Він був білим, з чорною мордочкою.

- Ти якоїсь породи! - вона домивши кота обгорнула його іншим рушником. Потім купить шампунь. Швидко підійшла до комп'ютера. Ввела дані пухнастого. - То ти священна Бірма. Виглядаєш майже так само. У тебе білі шкарпетки чорна мордочка, хоча це й мордою не назвеш, лицем напевно. Чорний хвіст. І біле тіло.

Клубок щастя виліз із рушника і почав митись по своєму.