10 глава

Кажуть, що кожна людина має свій смак. Смак поцілунку. Дехто смакує шоколадом, дехто кавою затишком і теплом, а дехто гіркотою розбитого серця, яку так кохає хтось. Може цитрусами, а може дальнобойними вітрами. А може хтось смакує щастям. Саме такі думки грузнуть мою голову у місті. Хай там як та великі будівлі змушують задуматись над цим життям, яке так часто плине не так як нам потрібно. Тільки нам вирішувати впасти в озеро мрій і сподівань, чи взлетіти до хмар досягнень і мрій. Пробачити чи забути? Кохати чи ненавидіти? Відштовхнути чи зблизитись? Героїв враз постигають ці проблеми з головою, і самі вони їх не вирішать...

…

Марк вийшов із приміщення і не оглядаючись помітив Оливку та її любов, "Наполегливий хлопець, тільки б не образив її. " - устиг подумати хлопець і пішов у напрямку магазину. Він взявши шоколадку поспішив до каси. Та дівчини не було. Замість неї стояла тьотя за сорок із незадоволеним лицем. Марк здивовано подивився на неї подавши шоколадку.

- Продавців не бачив? - вона пробила синю обгортку.

- Та ні. А тут була дівчина, де вона?

- Керін? - вона оживилась. - Ну чорненька така, хороше дитя. Вона пішла сьогодні раніше.

- А як давно вона пішла.

- Та недавно, хвилин десять. - потиснула плечами.

Марк кинувся до дверей наче навіжений.

- Юначе! - хлопець повернувся. - Шоколад.

- А так. Справді. - забравши шоколадку він побіг. Не знав куди бігти, але біг аж тут він побачив знайому тінь. - Стій!

Дівчина повернулась. Марк підбігши уже і забув що він мав сказати їй.

- Привіт. - привіталась вона.

- Привіт. - хлопець подав шоколадку. - Ти моя супергерл.

- То тепер я супергерл? А не супермен? - посміхнулась вона.

- Ну ти ж дівчина. - він широко посміхнувся.

- А ти сумнівався? - сутінки ніжно торкались рис обличчя, і він повільно взяв її за руку. - Тільки я не знаю як тебе звати.

- Я Керін. - вона опустила голову. - Дивне ім'я, ти напевно не зможеш вимовити...

- Керін. Кер. Красиво. - він посміхнувся.

- А як звати тебе? - Кер підняла голову і щиро посміхнулась.

- Хе. Я Марк. Може прогуляємось? - він переплів свої пальці із її. Ще ніколи йому не було так добре.

- Не проти. На озеро?

- Згоден. - нічні вогні торкались їхніх обличчь одягу волосся. Все ставало яскраво-неновим, все ставало сміливим як і самі люди в цю пору. Вони говорили на різні не серйозні теми, про всякі дурниці. Що що кажете? Все швидко? Занадто? О ні, життя швидке, це просто деталі. Життя швидке, от і все.

…

Спогад. Кілька років тому.

Сем підійшов до Оливки і взявши за талію поцілував. Її волосся досягало колін. Ех підлітки, дещо більше ніж просто захоплення один одним. Перше кохання. Найперше, найсильніше і... Найболісніше... Сем був стриманим, сумним, холодним хлопцем, найкрасивішим у їхньому класі. Оливка, чи ще тоді вона була Олівією, була маленьким позитивчиком, завжди сміялась, розповідала щось. Настільки різні, та він покохав її а вона його. Так так, саме поКОХАЛИ. Я б назвала це Коханням з великої літери. Він стримано поводився за ним впадали усі дівчата. Та Олівія була не такою.

- Ходить весь час кислий! Немов той огірок солоний! - вона хитала головою, та насправді потай дивилась в його сторону. Ніби звичайний, але так їй подобається. Ніби то не її тип, та все-таки щось у ньому притягувало. Але повернемось у наш час. Сем завжди цілував її тоді, коли нікого не було. Чому? Хм... У кожного свої причуди. Коли цілував чомусь у середині все переверталось. Кохання підмінює нас настільки не помітно, що ми інколи не помічаємо, як стаємо м'ягшими і добрішими.

- За що я тебе тільки люблю? - спитала вона спираючись на його плече.

- За те що я це ти, а ти це я. - потиснув плечами брюнет. Його стандартна фраза.

- Ми це ми. - вона посміхнулась.

- Олі. - він повернув її до себе за плечі. Олі це ніжне прізвисько. - Якщо серйозно, то ти... - він вдихнув повітря і запах кокосового шампуню який доносився від її волосся. - Перевернула мій світ.

Олівія червоніла з кожним словом. Вона дуже любила коли він так говорив, вона любила коли він так її називав. Вона любила усе у ньому хоча серйозно щиро не розуміла свого кохання.

- Ти... Теж..  - дівчина була в такому не сильна. - Може купимо чогось?

- Ти ж мене любиш. - він впевнено підняв брову. - Давай! Зізнайся.

- Агхрг. Чувак я так не люблю ці ніжності. - вона сказала це не достатньо так щоб він відчепився. 

- Я тебе люблю. - він поцілував її у чоло. Олівія замоталась довгим волоссям та навіть так було видно наскільки вона червона. - Я тебе кохаю.

- Ну перестааааааааань, ти хочеш щоб я скотиною почувалась?

- Я тебе люблю. - він знову широко посміхнувся, дражнячи її.

- Семюель!

- Я тебе кохаю.

- Слухай.

- Кохаю. - він дав їй зрозуміти що дочекається відповіді. Її очі зробились мов дві щілинки.

- Ну дооообре. - їй було так соромно. - Я... тебе… люблю... - пробумотіла Олівія.

- Що що? Я щось не почув. Повтори. - він посміхнувся.

- Кохаю тебе, ідіоте! - вона закрила руками обличчя. Він обійняв її сміючись.

- Не соромся ти так, я ж тебе люблю.

- Агхргггггггггггг. - він ще більше засміявся. Його дуже смішили такі її слова.

- Ти хотіла щось купити. - вона все ще ховалась від нього у його ж куртці.

- Уже не хочу. - його ще більше розсмішила така поведінка. Та він взяв її на підборіддя.

- Олі, ти чого? Я ж просто люблю тебе. - він подумав бува чи у неї не гарячка. Накрив своїми вустами її губи. Чому його так міняла одна дивна дівчинка, 33 нещастя в одному? Дівчина подалась вперед і поглибила поцілунок. Ні, трохи вперед помотаємо.

…

" Ми розходимось. " - це було повідомлення від Сема. О, Господи. Як же набридли ці дівки. Вона написала на справжню сторінку хлопця і відправила скрін. Тобто серйозно? Сем посміявся, Олівія одягнулась в школу і пішла туди. Та тут же з'явилось зборище. Дівчина пробралась вперед, вона побачила як якась дівка вішається на її бойфренда. Та і він якось не проти. Олівія гордо вийшла з натовпу. За нею і брюнет. Він бачив що це все було підлаштовано.