9 глава

Марк уже ішов на роботу. А який ранок у нашого видатного критика? Він безцільно гуляє по місті. Дивиться на "грішні хмари" - це рожеві хмари. Чому саме грішні? Він і сам не знав. Просто саме на язик просилось. От і все. Як би там не було, у нього свої назви до всього. А ще хлопець багато думав. Він навіть рахував усі родинки на своєму тілі. Їх 216. Доволі велике число, враховуючи що тільки на лиці десь 15. Тобто 201 родинка по всьому тілі. Дивні думки. А ще він любив каву саме з вулиці. У яскравих стаканчиках на яких пише щось по типу "Щастя в кружці" або "Кава з любов'ю" а ще йому одного разу попався стаканчик із надписом "Горнєтко" так так, саме таке. Він навіть поставив його на поличку в себе вдома. Марк думав що за свята людина придумала це. Та зараз він ішов на роботу. Його думки були заповнені тим як би те застати цю дівчину. Він зайшов у масивне приміщення яке світило неоном із середини. Пішов у їхній "кабінет". Хлопець погрузнув у думки.

- Агов! - Лі добре ним стряснула.

- Якого біса Лі? - спитав Марк потираючи голову.

- Я тобі кажу щоб ти пішов на бар, у нас клієнти. А ти гмммммммммммм і мгммммм - дівчина підняла брову.

- Я вже іду. - він вийшов до бару.

- Привіт. - подав кулачок Лео.

- Привіт. - коротко відповів він і відповів на жест. І що це з нашим критиком?..

…

Ніколь намагалась привикнути до нової залізяки. Вона сто разів пожаліла що не вбила тоді Еда. А навіщо йому старого телефону?

- Слухай, Оливко, я піду до кабінету Еда, ви справитися без мене?

- Так звісно. - вона хитро моргнула, а руда відправилась до начальника. Вона легко привідкрила двері.

- Можна. - спокійно промовив він.

- Слухай.. - вона увійшла до нього всередину. - Допоможи із залізякою.

Можливо довіряти йому це велика помилка, але зараз він єдиний хто може гарантувати мою як безпеку, так і небезпеку. Через нього все-таки вона потрапила у цю кашу. Він зітхнув.

- Сідай. - дівчина сіла і знову в неї було враження ніби то вона дурненька школярка, і прийшла щоб вчитель пояснив їй математику. Він обійшов ззаду і взяв телефон у неї з рук. - Дивись. Ця програма, відповідає за дзвінки, ця за фото а ця..  

- Я знаю, тільки не знаю що це за програма. - вона вказала на яскраву іконку.

- Це не системна. - він натиснув на програму. Блондин побачив багато відео. Йому це не сподобалося. Він не дивлячись відео вийшов із програми. Вирішив видалити, та вона з'явилась знову. - А знаєш що? Давай поміняємось телефонами. Твій колишній телефон був чорним.

- Якщо ти щось від мене приховуєш, краще сказати зараз. - вона повернулась до нього обличчям. Він зітхнув.

- Нікі. - піднявши голову блондин зрозумів що її обличчя дуже близько. По тілу рудої пройшовся ніжний ток. Вольтер вже було взяв її за підборіддя, як у кімнату увійшла Кейт.

- Ед, там... Оу.. вибачте... - він пустив руду, і швидко став на ноги. Це нормально що Ніколь подумала про поцілунок? Нормально що вуха і шия і щоки горять вогнем, а на губах застиг холодний поцілунок? Вона не знала. І вже не чула про що говорять Кейт і Ед. І раптом вона вийшла.

- Ми не закінчили. - блондин потер шию.

- Ми й не почали. - доповнила Дейвіс. - Відволікаючий маневр, Вольтере?

- Що? - він підняв брову. Вона встала з стільця.

- Давай, Еде, всі ми знаємо що ти просто не хочеш казати мені, чому черезмірно піклуєшся. Слухай, я не екстрасенс, та думаю це через твою чокнуту подружку.  - вона підійшла до нього.

- Ти майже вгадала, сонце. - він взяв її за руку. - Ти майже вгадала.

- У нас проблеми?

- Так.

- І ти мені не сказав.

- В тебе така гарна посмішка, не хотів її знімати з твого милого личка.

- Не бійся вона і так спаде. - вона легко визволила руку. Холодний поцілунок все ще залишався на губах.

- Я б хотів щоб вона не падала. - він посміхнувся. Заправив пасмо за вухо. Її веснянки танцювала спокійний романтичний вальс. Місячне сяйво залило кімнату, Ед взяв її за щоки і поцілував у лоба.

- Я таж хотіла б щоб вона не спадала. - вона практично нічого не сказала про жест.

…

Любий щоденнику. Як це існувати, і знати, що тобі скоро кінець? Як це перебувати в просторі і відчувати що ти проживеш довго, знати що тебе скоро прикінчать і бути спокійним? Втішати мене в деяких моментах, і мовчати про свої проблеми. Напевно саме такий хлопець називається справжнім чоловіком. Може... Він не такий уже і поганий?..

Ніколь торкнулась губ, згадала ті сильні руки які обіймали її і взяли за підборіддя. Невже вона закохується в цього ідіота? О ні ні ні. Вони якось викрутяться а потім... А потім скатертиною дорога.

…

Оливка побачила Сема який сидів за столиком.

- Піти замість тебе? - шепнула Нікі.

- Ні. - дівчина впевнено підійшла до клієнта.

- Доброго дня. Чогось бажаєте?

- Так, віскі і дівчину.

- Вибачте, ми не надаємо інтимних послуг, це по дорозі на ліво. - вона вказала на двері.

- Мені потрібна особлива дівчина.

- Там всі дівчата особливі.

- Але там не має однієї.

- Оуууу, я вас запевняю, там є всякі. - вона почала перелічувати. - І блондинки і шатенки і брюнетки і...

- Мені потрібна ти. - він встав взявши її за підборіддя.

- Що. Я? - Оливка густо почервоніла. Він взяв її на руки і поніс до дверей. - Пусти мене, Семе!

Кейт хотіла вже піти за ними, та Нікі її зупинила.

- Вона цього хоче. - Кейт зітхнула. - Це любов.

Всі обертались на них. Хлопець виніс її на холодне повітря, і поклав на землю. Вона ударила його по щоці.

- Ти що робиш?! - вона почала кричати і розмахувати руками. - Там всі бачили! Ти ідіот! Я. Ти.

Він просто заткнув її поцілунком. Вона подалась усім тілом до нього. Поцілунок смакував як гіркота, ніжність і пристрасть.

- Слухай… - він відірвався від поцілунку. - Я тебе люблю.

- Я теж..  - врешті промовила вона. І ще раз приглянула до блідих вуст. Машини їздили мов поїзди. Нічні вогні світили і вона розуміла, розуміла що пробачила. Адже це найкраще що ми вміємо, правда ж?