8 глава

Ед прокинувшись сів на ліжку. Так, повідомлення. " Цікаву пасію завів." От же ж чорт. Він різко встав. А вона не промах. Ед пішов у ванну, плеснув водою кілька волосків намочились і прилипли до мокрого обличчя. Він забрав їх назад мокрою накачаною рукою. От же чорт. Чорт. Чорт. Чорт... Чорт! Вольтер набрав номер рудої.

- Ало... - простогнала вона. - Якого біса тобі не спиться Вольтере?

- Ніколь, слухай сюди, збирайся і їдь у бар. - він затих. - І телефон відключи.

- …добре... - здивувалась дівчина і вибила. Він притулив кулак до губ і зітхнув у нього. Ед все ще був роздягнений до торсу, бо ж тільки но встав. Швидко вдягнувся і взяв ключі від бару. Він ніби на крилах прилетів у заклад. Серце забилось скоріше і він поспішно відкрив двері приміщення. До нього обернулась Ніколь.

- Щось сталось? - вона посміхнулась і підняла брову у своїй манері. О Господи. Він хотів кинутись, притиснути її до себе, сказати що хвилювався та наче приріс до землі. І коли він став таким романтиком? Ед одразу ж уявив як він як та оперна діва, томно зітхає і каже:

- Який я романтичний! Біжу рятувати свою Ніколь, від тієї відьми! - блондин невільно посміхнувся.

- Так що сталось? - може не варто її лякати? Сам усе вирішить. А те більше цього кухкудахкання.

- Просто захотів побачити тебе, сонце. - він притягнув її за талію.

- Ти що взагалі очманів? - вона почервоніла від злості. - Я думала щось сталось а воно каже: Хотів побачити тебе сонце! - він все ще тримав її. Різко пустивши її промовив.

- А якщо серйозно, трохи приляжемо на дно. Ми спокійна молода пара. Зрозуміла?

- Я зрозуміла так точно. А от чи зрозуміли ви, містере Вольтер?

- Безпосередньо. Ось. - він простягнув сім-карту. - Ту що зараз у тебе, викинь. Але ще не вставляй у цей телефон цю сімку. Зараз підемо купимо тобі новий.

- Ед. - вона перервала потік його лекції. - Чому я це маю робити.

- Будеш багато знати, зістарієшся красуне. - блондин взяв її за руку і накинув капюшон на руду голову. - Пішли.

Нікі трохи вразили ці слова. Вона глитнула.

- А ти?

- Буде видно.

Вони ішли по вулицях міста залитих сонячним промінням яке відбивалось від бруківки. Щось явно сталось. Потрібно дізнатися, він спокійніший ніж завжди.

- А куди ми ідемо? - спитала руда, зовсім забувши його слова, виглянувши з-під капюшона. Правило всіх жінок: чути тільки перші слова. Він тримавши її за руку вів наче малу дитину.

- Тобі за смартфоном.

- А ти всім своїм працівникам купляєш нові телефони? - пустила шпильку Нікі.

- Тільки тобі, бо ти знаєш мій секрет. - чомусь їй пішли по шкірі мурашки.

- Що сталось?

- Та не хвилюйся ти так, сонце, я все владнаю.

- Ти ідіот?

- Повернемось поскандалиш. А тепер купимо телефон. - він потягнув її у крамничку.

- Доброго дня, чого бажаєте?

- Найновішу модель телефону. - спокійно промовив Ед. Ніколь відкрила рота.

- Ти чого? Я не прийму такий дорогий подарунок.

- А хто сказав що це тобі? - він посміхнувся.

- Якої марки?

- Будь-якої.

- Є хороша марка Ксіомі..

- Давайте.

- Якого кольору? - незворушно спитав продавець.

- Білого.

- Любиш білий, Принцесо? - спитала вона захихотівши.

- І ще один чорний. - от тут дівчина захлиснулась повітрям.

- Ти ідіот? - все ще кашлявши спитала вона.

- Ні. - відповівши додав: - перекиньте дані із цього телефону на білий.

Він взяв у неї з рук телефон.

- Добре, завтра буде готово.

- Швидше не можна?

- Ні, нажаль ні.

- Тоді не потрібно. - він поклав стопку грошей. Хлопець упакував смартфони.

- Хорошого дня і дякую за покупку, приходьте ще.

- Пішли. - він взяв її за руку.

- Ти можеш пояснити що відбувається?

- Слухай.. - і все-таки він все владить сам. - твій телефон старий як світ.

Він покрутив ним у руках.

- Тобі він не потрібен. - він викинув телефон на асфальт, туди де їздять машини.

- Ти що придурок?! - вона кинулась до нього.

- Ти що дурепа? - він відтягнув її за талію від дороги, машини вже безпощадно розчавили смартфон.

- От чому!? - вона подивилась великими повними сліз очима.

- Сонце, ти чого? - він взяв її за плечі. - Це ж просто залізяка! Я куплю тобі ще одну, хочеш?

Він притиснув її до грудей, звідки вона тихо схлипувала.

- Ти вже купив.

- Так куплю ще одну. Мені нічого не варте.

- Але мені потрібна ця.

- Але мені потрібна ця. - він покривився їй. -  Ти маєш відпускати речі.

Дівчина зітхнула і зрозуміла що він правий.

- Пішли в бар. - подавлено сказала вона.

- Все нормально. - блондин обійняв її за плечі. - я ж все-таки купив тобі дорожчу залізяку, сонце.

Ніколь все-таки посміхнулась. Ти ідіот.

…

Кейт сиділа перед комп'ютером. Так, так, так... Я Кейт Дель-Грей. Гарне прізвище. Хмммммммммм... Яке фото виставити? Вона вибрала фото де вона у піджакові виглядає дуже стильно.

- Тепер всі мусять звернути увагу. - пробумотіла вона жуючи печиво. - Може схуднути?

Дівчина пішла на кухню. Замість дверей була арка. Вона взяла вина, важко жити без алкоголю. Налила у бокал, може це і погана затія із сайтом. Зранку п'ють тільки аристократи. - в її голові пронеслась ця думка, і вона посміхнулась.

- Поки хлопця немає, я маю право випити. - Кейт посміхнулась собі в дзеркало. - Тільки головне відіспатись перед роботою.

…

Лео встав з ліжка і потер очі. Пора збиратись у спортзал. Хлопець зачесав свої кучері назад, які у ванній прилипли до його лиця. Він одягнувся і вийшов. Йшовши він розглядав місто яке уже живе. Машини їздять не жаліючи коліс а люди ходять не жаліючи ніг. Щасливі, сумні, жалісливі, закохані, піднесені, жартівливі, злі, все це люди. Які б не були. Які б не ходили. Лео увійшов у спортзал.

- Як життя? - запитав Матео. Ах, так, Матео це друг по м'язах.

- Могло бути й краще, могло бути і гірше. - хлопець посміхнувся своєю сяючою посмішкою.