7 глава

Ніколь злісно зиркала на руку Еда яка пробралась на її талію, та на жаль вона нічого не змогла зробити бо ж вона були перед усіма. Та Вольтера здається забавляла ця ситуація.

- Хто ж знав. - посміхнувся Марк.

- Ну так, звісно, хто ж знав. - повторив за ним Лео явно перекривлюючи.

- Моя доля. - шепнула Оливка до хлопця. Марк скривився.

- Твоя доля, сестро, зникла у бездонні мого шлунка.

- Марку, сонце, я знаю що ти брешеш ненаситний ти падлюка.

- На. - він повернув їй точно таку ж саму шоколадку.

- Приємно мати з тобою справу, брате.

Його очі звузились як ті дві щілинки. Кейт з сяючими очима дивилась на пару. Лео кашлянув.

- Теж хочеш собі хлопця. - дівчина почервоніла.

- Я.. мені і самій добре. - Лео звісно друг, але занадто соромно таке розповідати хлопцю. От сьогодні зареєструється на сайті знайомств, а те їй скоро 27. Лео тепло поклав руку їй на плече.

- Можливо той кого ти потребуєш, зовсім поруч.

- Не знаю... - вона подарувала йому теплу посмішку. Хлопець подивився вниз. Бурштинові очі чи то налякались небесних. Він взяв її руку у свою і почав перебирати пальці.

- Добре що ми друзі.

Ніколь трохи ранили ті слова. Вона спостерігала за цим дійством. Рудій хотілось щоб вони вже були разом, та вона розуміла, що все має статись саме. Ед побачив її сумний погляд. Блондин переплів свої пальці із пальцями Нікі, паралельно розказуючи щось Марку. Вольтер стиснув її руку. Ніколь різко обернулась в його сторону і почервоніла. Ед посміхнувшись поцілував її у лоба. Її серце скоріше забилось, і чомусь вона відчула тепло. Та швидко зупинивши потік думок обернулась до дівчат і влилась в розмову.

- І ти нічого не скажеш? - шепнув їй Ед вдаючи страшенного романтика.

- А що іще сказати. - так само шепнула Нікі. - Не знаю.

Хлопця таке здивувало, тобто вона не скаже ніякого коментаря?.. Він тільки сильніше стиснув її руку. Всі пішли додому, а головні герої зостались самі. Ед все ще тримав її руку.

- Ти можеш пустити. - сказала Ніколь.

- А що якщо я не хочу? - він заглянув їй у очі.

- Ой ну годі, цирк закінчився. - вона посміхнувшись пустила його руку. Вилізла на бар і підперши щоку продовжила. - Тобі не важко грати.

- Хто сказав? - вона із здивуванням повернула голову до вікна. Саме туди де повернув голову блондин. - Те що я вжився в роль, не значить що мені легко. Що за дурнуваті думки про мене, сонце?

- Не знаю. Може тому що ти виглядаєш безтурботно? Та н..  

- Можливо... - він перебив її. Ніколь взяла його за руку. Вольтер повернув голову до неї.

- Просто тепла рука. - і справді, у неї була ж холодна рука. Він стиснув її руку і хмикнув.

…

- Бувай, Лео. - сказала поспішно Кейт. І підійшла до свого під'їзду, востаннє махнула рукою.

- Бувай. - прохрипів хлопець. "Так добре що ти живеш по дорозі! " Завжди казала вона. Лео повернувся, адже його дім знаходився у зовсім іншому місці.

…

Оливка видихнувши пару із рота, побачила знайому постать.

- Ти сказала, що будеш удома сидіти. - потиснув плечима Сем.

- Слухай.

- Ні, це ти слухай. - він притягнув її до себе за руку.

- Пусти.

- Я цього не хотів.

- Я буду кричати. - вона не могла стримати сліз дивлячись на ці бліді вуста, яким віддалась.

- Кричи, тільки після того як вислухаєш мене.

- Я не жартувала.

- Ти розумієш що мені посрати? - гукнув він.

- Лю..! - хлопець тут же накрив вуста Оливки своїми. Як би її мозок не кричав "не треба!" Та вона віддалась спокусі, і його хватка ослабла, їхні пальці вже сплелись в тугий замок, у поцілунку була чутна м'ята, свіже повітря пахло а одна з її рук пробралась на плечі і притиснула до себе ближче. Та раптом опам'ятавшись, дівчина штовхнула його, хитавши головою вона відходила від того хто розбив її серце.

- Послухай. - Сем підійшов ближче.

- Ні. Я вже слухала, більше не треба, мені заїла твоя пластинка, і не подобається твоя пісня. Просто залиш. - вона забігла у під'їзд а брюнет хотів зникнути з цього світу. Оливка провела подушечками пальців по своїх губах. Невільна посмішка перемішалася із сльозами. Дощ пішов.

…

Лі скинула сумку.

- Ліндочко, люба ти повернулась. - з-за кімнати вийшла жінка 40-ка років.

- Мамо. - дівчина обійняла Ліліт. - Я принесла торта. Але в ньому багато масла.

- Нічого, з чаєм буде. - блондиниста голова заглянула у пакет. - Ти чого всю свою зарплату на це тратиш?

- Майже.

- Ой, ну добре, пішли їсти мила. - все таки її мама найкраща. 
…

Марк поклав у кошик хліба. Взяв дві шоколадки. Фішка фішкою, але шоколад він любив. Ах, так, про фішку. Ці шоколадки так ніби гроші. Оливка запровадила це, всі затягнулись. Ось так тепер всі сперечаються а на виграш кладуть шоколадку. Та щастя не купиш, а самотність не продаш. Він не помітив як розпечатав шоколад і почав його їсти.

- Агов, юначе ти що робиш? - товстенька адміністраторка з губами наквацяними помадою і яскравими зелено-ядерними тінями гукнула у сторону Марка. Він зрозумів що не заплатив.  

- Все добре,- раптом гукнув ніжний голос, він побачив темненьку дівчину із засмаглою шкірою, у неї були великі сірі очі, і сама вона була доволі високою та якось вийшло що вона на голову нижча від Марка. - Він заплатив.

- Але Генрі бачив...

- Генрі спить на роботі. - вона впевнено підняла брову. Адміністраторка розізлившись пішла у відділі камер нагляду.

- Дякую. - він простягнув надкусану шоколадку. - Проб'єте?

- Звісно. - вона пробила всі продукти, - Ще щось?

- Так, ееееее, навушники. - вона повернулась і вказала на чорні навушники.

- Ці?

- Так, давайте. - дівчина пробила і їх.

- Тепер ви моя супермен. Якби не ви я б потрапив у лапи злого гобліна. - дівчина звінко засміялась.

- А ви жартівник.

- Скоріше критик.

- То ви критик який надкусує у магазинах шоколадки і за нього заступаюсться супермени від злих гоблінів-адміністраторів.