6 глава

Все-таки, я забувала писати у щоденнику. Я влаштувалась офіціанткою. Там класні люди. І навіть цей клоун не так уже бісить мене. І взагалі, все добре настільки наскільки можливо. Я не буду писати подій, просто думки. 
                                                       Ніколь.

Ніколь підійшла до кабінету Еда. Та вона почула якусь розмову по телефоні. Привідкрила двері. Вольтер завзято кричав у трубку. Руда ще не бачила його таким злим.

- Вони не винні в тому що ти хочеш перерізати мені горло. - гукнув він злісно.

З телефону почувся сміх.

- Кому вони потрібні? - жіночий голос було чути аж до дверей, чому здивувалась Ніколь. - Ти будеш бомжувати на зупинці, і заробляти своєю харизмою собі гроші на хліба.

- Хто ж винен що у тебе не має тієї ж харизми що й мене. - жарт не прозвучав так смішно як хотілось би. Дейвіс звела брови до купи задумливо слухаючи далі.

- Не забувай, я тебе за глотку тримаю, за одним моїм поводом, в тебе заберуть твій бар, і можливо й життя. - він розсміявся.

- Так чому ти цього не зробиш? Чому надзвонюєш, і розказуєш план дій? Це хіба не по-дурному? Чи може ти знаєш що правильно а що ні?

- Бар це не твоє слабке місце. Краще щоб ти був у курсі. Ти ж і так, не втечеш, не здашся, і ти не зможеш нічого зробити крім того, щоб просто допомагати усувати будівлі і отримувати свою долю. Ти ж рятуєш свій барчик.

- І яке ж на твою думку у мене слабке місце? - він перевів тему розмови.

- Ти ж знаєш, хто і сам. - Ед застиг на мить, Ніколь завертіло у носі і вона голосно чхнула. От же чорт. Вольтер різко обернувся і підійшов до дверей. Вона заховалась з іншого боку дверей. Старалась не дихати. Він подивився у дві сторони. І зазирнув за двері. Побачивши Ніколь вибив. "Дідько… " подумала дівчина, поки Ед взяв її за руку і відвів у кабінет замкнувши двері.

- Що ти чула. - вона сиділа перед ним на стільці немов школярка яка наробила пакостей і тепер її відчитує вчитель. Він стояв перед нею.

- Нічого. - подивилась вбік Ніколь. Оливка проходила повз кабінет і почувши голос рудої тут же заглянула в щілину. Ед взявши її лице присів перед нею і змусив подивитись у очі.

- Скажи, що ти чула? - Оливка зрадівши такій картині поспішно пішла до їхнього ''кабінету''. Дейвіс великими очима глянула у відповідь. Вона й забула про свою гордість коли відчула гарячі руки на щоках.

- Майже все. - вона подивилась униз. - від моменту з погрозами і до кінця.

Він пустив її лице. Ластовиння на обличчі заграло сумний вальс. Ед підійшов до вікна та повернувся спиною до неї.

- Не розказуй нікому. - вона встала із стільця так, що той впав.

- Хто це був? - вона ніби прокинулась із сну. - Я маю право знати.

- Слухай. - він підійшов до неї майже впритул. - Не ув'язуйся.

Хлопець настільки холодно це сказав що вона замовкла.

- Хто, тобі дозволив зі мною так розмовляти? - розізлилась вона.

- Я собі дозволив. І якщо вмішаєшся будеш плутатись під ногами. От і сиди тихо, як мишка, бо переріжуть горло не тільки мені. - вона зрозуміла той факт що Ед серйозно попав. І вона разом із ним. І мала ймовірність того що він доживе до наступного року.

- А якщо я хочу допомогти?  

- Іди працювати. - він грубо перервав її.

- От і піду. - почервоніла вона.

- От і іди.

- От і піду!

- От і йди!

- А от. І. Піду!!! - вона що є сили грюкнула дверима.

- Ти такими темпами мені двері поламаєш!!!

- Ти заслуговуєш на це!!! - з-за дверей почулось її незадоволення. Ед потер переносицю. Ще цього не вистачало. Просто нічого не сталося. Він глибоко вдихнув. Підійшов до дверей. Зразу виходячи з кабінету було видно бар. За баром був Лео.

- Ти бачив Ніколь? - хлопець широко посміхнувся, його золоті кучері повеселішали. - Звісно бачив.

- І … - Ед зам'явся. - Яка вона була?

- Та така як завжди. - він ще ширше посміхнувся показавши трохи кривуваті зуби.

- Я маю на увазі, не зла? - Вольтер випрямився.

- Чому це? - брови взлетіли до кучерявого чубка. - Зовсім не зла.

Блондин здивувавшись повернувся в кабінет, він уже втягнув її, і не хоче втягувати товаришів. А те що йому переріжуть горлянку, він і так знав, тільки станеться це рано чи пізно, вирішувати тільки Едові.

…

Ніколь вдихнула, якщо це реальна загроза, краще не видавати себе. Сутінки повільно торкались бару, за ним стояли хлопці і протиравши стакани про щось говорили. В її очі увірвалось світло. Нікі гірко подумала що цієї людини може не стати.

- Ти чого? - Оливка торкнулась її плеча.

- Та нічого. - ще не виринувши із думок посміхулась вона. - А що там Лі? Давно її не бачила.

- Все не так веселково. - дівчина посмутніла.

- Де вона? - схопилась Нікі.

- У нашому маленькому "кабінеті". - Оливка показала на двері гримерки. Ніколь ввірвалась і тут же Кейт та Лі вигукнули:

- З днем народження.

- Але в мене не сьогодні день народження. - вигнула брову Нікі.

- Ми знаємо, дурненька. - Лі підійшла і подала їй кулачок, а однією рукою тримала торта.

- У вас із Едом стосунки, хіба ні? - радісно вигукнула Кейт. Ед за дверима судорожно намагався постукати до гримерки.

- Що?! - Ніколь подивилась на дівчат великими очима.

- Давай Нікі, я все бачила! - Оливка самозадоволено поклала руку їй на плече, і наче той ковбой додала. - Я ж казала що я сваха від Бога.

- Ну в тебе і чуйка. - промовила Кейт жуючи торт, але виплюнувши масло додала: - Лі, без образ, та масла забагато.

- От же щуряги. - Лі кинулась до низенької дівчини. - Я ж просила без масла!

- Можна увійти? - з-за дверей почувся голос Еда.

- Так! - хором вигукнули троє дівчат. Ніколь уже складала молитву тільки б усе стало на свої місця і їй не довелося б мати нічого спільного з цим ідіотом.

- Щось сталось? - він вигнув брову побачивши що у всіх крім Ніколь лице сяє.

- Сталось. Ну ти сідай, поїж тортику. - Оливка взявши його під лікоть запросила до столу. Ніколь за задньому плані перерізала жестами горло хитала головою і показувала жестами нехай вимітається. Він лукаво посміхнувшись на зло їй не послухався. Непомітно показавши язика. Вона губами промовила "Придурок".