2 глава

Руда заглушила будильник подушкою. Незадоволено встала, і пішла у ванну. Та раптом передумавши вирішила ще поспати. А чого спішити? І так до цього ідіота ще не потрібно іти. Так чому зриватись? Тільки но вона гепнулась на м'який матрац, як задзвонив телефон. На екрані красувалось слово "КЛОУН." Ну чого ж він дзвонить так рано? Він вбити її хоче? Та подивившись на годину вона зрозуміла що зараз друга дня. Нічого собі. Зняла трубку.

- Ало.

- Ти чого трубку не береш? - незадоволено промовив Ед.

- На дам потрібно чекати, - вона відсунула штору. - Ой, я ж забула що ти не знаєш, що таке правила етикету.

- Але ми знайшли один одного.

- В сенсі? - Ніколь різко засунула фіранку.

- Я не знаю правил етикету, та і ти з ними на "ви".

- Ахахахаха. - серйозно сказала дівчина в трубку, - як смішно.

- Переходжу до справи. - він зробив паузу щоб впевнитись що вона його чує. - Приходь через годину, але одягнись не як топ-модель.

- Я постараюсь не засяяти усіх своєю вродою! - Ніколь сама собі вклонилась, і з нотками сарказму додала. - Боїшся що буду красивіша за тебе?

- Ха! З нас двох я явно красивіший.

- А ще ти самовдоволений ідіот. Помрій. До зв'язку. - вона вибила вкинула телефон на диван. - От же самозакоханий клоун!

Приводячи себе в порядок вона в своїй манері бурчала що він ідіот і клоун. Останнім штрихом, бризнувши на себе п'янкий аромат духів, Ніколь вийшла із квартири. Руде волосся стрибало на плечах. І штовхнувши скляні двері бару вона зайшла усередину масивного приміщення. Все було виконано на сучасну моду, було багато неонових картин, і білих столиків. Руда швидко підійшла до кабінету Еда і побачила там купку людей.

- Доброго дня. - блондин насмішливо підняв брову. На неї обернулись два хлопця і три дівчини. Ед встав.

- Прошу любити та жаліти, Ніколь Дейвіс. - промовив хлопець а його сапфірові очі так і сміялись з обстановки, бо ж він має представляти її усім. - У нашій маленькій сім'ї, з'явилась ще одна людина.

Ед підійшов до неї ближче, і взявши під лікоть підвів до шатенки з каре. Вона була дуже високою і була за зростом як Ніколь на шпильках, благо Ед був вищим і це не виглядало так не зручно. Блондин стукнувся з дівчиною кулачками. Руда дивно подивилась на це видовище.

- Це Олівія...

- Але називай мене Оливкою.  - вона перебила його і вибачливо подивилась на нього. - Бо я люблю оливки.

Ніколь посміхнулась. Лише вона розтулила рота та Ед її перебив.

- А це... - та вона його перебила.

- Я Ніколь як ви вже напевно знаєте. А пан Вольтер напевне думає що у мене немає язика, так же Еде?

- Що що, а язик у вас точно є, міс Дейвіс. - він видавив із себе приязну усмішку, а вона самовдоволено посміхнулась. Оливка і собі посміхнулась.

- Ну я піду представити її іншим.

- Так, звісно.

Підійшовши до трохи худого з каштановим волоссям і родинками по всьому тілі хлопця, Ед привітався з ним так само як і з дівчиною. У них привітання таке? Блондин очікувально подивився на Ніколь.

- Представтесь, пані Дейвіс.

- А у вас що, язика не має? А ваші правила етикету? - Ніколь подивилась на хлопця який сміявся явно із Еда.

- Ну добре. Це...

- Ну раз ви не хочете, тоді я сама. - бідний хлопець уже відвернувся і сміявся так щоб Ед не бачив хоча не виходило.

- Я Ніколь Дейвіс, як вам уже відомо. Хотіла б дізнатися як звуть вас. - вона простягнула руку.

- Я Марк. Просто Марк. - він посміхнувшись, простягнув руку у відповідь. - Я бармен.

- О, я люблю барменів. - вона кокетливо оглянула його обличчя. - Сподіваюсь будемо часто бачитись.

- Я також. - Марк поцілував її руку.  

- Пішли. - Ед нервово відвернув голову. - Є ще люди.

- Бувайте Марк.

- Бувайте.

- Ревність? - Ніколь спокійно шепнула йому це на ходу.

- Ніколи. - встигла почути дівчина. Вони підійшли до ще однієї короткостриженої дівчини. У неї було металік волосся.

- Без цих церемоній. - вона дала кулачок Еду і подала й Ніколь. - Наша фішка, ти теж так тепер мусиш робити. - руда подала кулачок їй. - Я Лінда. Та називай мене Лі.

- Ти напевне знаєш моє ім'я, та якщо хочеш можеш називати мене Нікі.

- Супер. - вони вже направились до доволі широкоплечого хлопця з рудо-золотими короткими кучерями, і доволі низенької та сором'язливої дівчини з русим хвостиком. Дівчина і хлопець звісно подали кулачок Едові. Ніколь невпевнено подала кулачок їм також. Вони відповіли на жест чим полегшили Ніколь подальші дії. І лише руда хотіла розтулити рота, як Ед взяв її за руку і поцілував холодну долоню. Червона як рак Ніколь витріщила на нього очі. А Ед тим часом представив її товаришам. І тут вона зрозуміла що це був відволікаючий маневр. От же ж клоун.

- Мене звати Кейт, - дівчина подала свою біленьку руку, можна сказати з мармуру. Вона була такою крихітною що їй просто потрібен такий захисник як цей юнак.

- А я Лео. - хлопець в свою чергу подав руку у відповідь. Коли Нікі тиснула його руку відчула всі м'язи. Ці двоє в будь-якому випадку мають зустрічатись.

- А ще Ніколь.. - вона поцілувала його у щоку. От тут витріщився уже він.

- Мені здається у пана Вольтера занадто довгий язик.

- Так і є. - підтримав Лео, чим зустрів злий погляд Еда.

Вийшовши на середину блондин промовив.

- Так, о восьмій вечора, знову збираємось. У нас чотири офіціантки і два бармена. Всі вільні, окрім Ніколь, я не видав їй форму.

Всі потиснули плечами.

- Ми тебе надворі почекаємо. - гукнула Оливка і товариші вийшли.

Нікі кивнула, і повернулась очікувально подивившись на Еда. Хлопець різко підійшов ближче і взяв її за підборіддя, торкнувся своїм носом до її.

- Не грайся з вогнем, - прошепотів він. І пустивши її вже хотів іти. О ні, такого не буде.

- А що якщо пограюсь?

- Обпечешся. - вона різко підійшла до дверей Ед змушений був стати боком.

- Вогонь не може обпектись. - і вийшла.

Все-таки вона не з таких.