Пролог

Любий щоденнику… 
Дівчина ішла по алеї у свій квітковий магазин. Її руде волосся до плечей, розвівалось на вітрові. Зелені очі впевнено дивились вперед. Довгі ноги на шпильках, рухались по яскравій вулиці. Кава в руках знову нагрівалась. Але руда штовхнулась об щось і впала. Це був гарячий блондин, з широкими плечами, і зачесаним назад волоссям. Його блакитні очі були як небо. 
- Куди преш! - обтрусила вона свій одяг. А кава розлилась. Ну прекрасно. 
- Це т… - він побачив її очі. Вони були як два смарагди. - Я вас не побачив. 
- Так окуляри надягни! - веснянки на щоках почервоніли від злості.
- Тобто ви хочете сказати, що це я винен? 
- Та ти екстрасенс! І що тобі медаль за це? - вона не могла стримуватись. 
- Ви такі агресивні! - відказав блондин. - Сходіть на йогу. 
- Собі допоможи. - задерши носа, вона проігнорувала його і пішла. 
- Яка самовдоволена. - пирхнув він.
- Я все чула! - почувся голос.
"І така красива." Додав подумки. 
" Та хто він такий!?" Вона помітила у вітрині пастельну сукню. Дівчина зітхнула. "Мені на неї не заробити..."
І через силу, вона пройшла повз сукні. Зайшла у свій улюблений магазин. "Магазин щастя"
- Що у вас нового? 
- Вибач Ніколь але блокнотів не привезли. Вони будуть у середу. - дівчина за касою доброзичливо подивилась на неї. 
- Мій ще не закінчився. 
- До середи буде? 
- Буде. - посміхнулись веснянки. - Ну добре, я піду тоді... Бувай, Ненсі!
- Щасливо. 
Зеленоока відімкнула двері салатового-склянного магазину в якому виднілися різні квіти. Зайшла у переодягалку. Зняла ці "копита" і вдягнула конверси. Нарешті! 
Руде волосся тут же зібралось у низький хвіст. 
Ніколь вдягнула форму, їй стало легше дихати. 
- Робочий день почався. - дівчина витягнула блокнот який був чорного кольору, з надписом "З рудими не варто сперечатись)" і відкрила п'яту сторінку від кінця. 
"Любий щоденнику, сьогодні я зіштовхнулась з якимось психом… Незнаю як його звати але він мені одразу не сподобався. Він нічогенький але все-таки псих. Ненавиджу коли мені вказують що робити. Люблю. " 
- Ти знаєш що ти говориш коли пишеш у щоденнику. - блондин стояв прямо перед нею. 
- Звідки ти взявся? 
- З вулиці. - він вказав на двері. 
- Ти знаєш що підкрадатись не добре? 
- А ти знаєш що мені дуже лестить що ти назвала мене красунчиком? - нагло сказав він. - Я Ед. 
- Не приємно познайомитись Ед. А тепер прошу вийди. 
- Не можу. 
- Чому це?
- Бо я хочу знести цей магазин.
- Що…?