Розділ двадцятий. Вечір назавжди

Місто зустрічало нас тишею.
Ніч була ніжною, як подих світу після бурі. Вулиці, які колись бачили кров і страх, тепер світилися спокійним місячним світлом. Ми йшли поруч, тримаючись за руки, і вперше за довгий час я відчула, що все на своїх місцях.
— Це неймовірно, — прошепотіла я. — Все змінилося.
Адріан посміхнувся. Його погляд був м’яким, теплим, і в ньому не було ні тіні страху.
— Так. І тепер ми можемо жити. Не лише виживати, а жити по-справжньому.
Ми дійшли до галявини біля озера, де колись клялися одне одному в любові. Вода відбивала місяць, створюючи відчуття магії навіть у тиші. Тут, серед спокою, все здавалося можливим.
— Подивись на це, — прошепотіла я, дивлячись на відображення місяця у воді. — Ми зробили це. Ми змінили світ.
Адріан обійняв мене. Його тепло пронизувало наскрізь, і я відчула: навіть після всіх боїв, після всіх зрад і небезпек, ми залишилися разом. Сила нашої любові була сильнішою за будь-який страх, за будь-яку магію.
— Ми створили новий порядок, — сказав він. — І тепер він стабільний. Тепер можна спокійно дивитися у майбутнє.
Я кивнула. Місячне світло зливалося з теплом нашої близькості. Ми сиділи біля озера, і кожен дотик, кожне слово здавалося важливим і символічним.
— Я ніколи не думала, що можна бути одночасно Обраною і… щасливою, — зізналася я.
— І ти маєш право на щастя, — відповів Адріан. — Твоє серце — найсильніша сила. І воно заслуговує на мир.
Ми залишалися там до світанку, слухаючи, як місто прокидається. Пташиний спів змішувався з легким шелестом води, і я зрозуміла: це наш момент — момент, коли минуле залишилося позаду, а майбутнє лише починається.
— Ми готові до будь-якого виклику? — запитав він тихо.
— Так, — відповіла я. — Але тепер ми не боїмося нічого, якщо ми разом.
Місяць повільно ховався за обрій, і перші проміння сонця торкнулися води. Я відчула, що світ змінився не лише зовні, а й всередині нас. Новий порядок, який ми створили, більше не базувався на страху чи крові. Він базувався на любові, на довірі, на виборі жити і діяти разом.
— Назавжди? — запитав Адріан, притискаючи мене до себе.
— Назавжди, — відповіла я, усміхаючись.
І ми сиділи там, на березі озера, обійняті, дозволяючи світу існувати поряд із нашою гармонією. Ніч відступала, але вогонь серця, який ми запалили, залишався назавжди.
Ми пройшли через страх, темряву, війну і пророцтва. Ми вибрали один одного, і це був найсильніший вибір.
Світ змінився.
Але ми змінили його разом.
Місяць і сонце зустрілися на горизонті, освітлюючи новий день, нову еру для всіх вампірів. І тепер ніч більше не лякала, бо в нас була сила любові, мудрості і вибору.
— Тепер наше життя справжнє, — прошепотіла я.
— І воно назавжди, — підтвердив Адріан.
І ми залишилися там, разом, готові йти вперед у світ, який ми обрали.
Разом. Назавжди.