Розділ вісімнадцятий. Вогонь серця

Ніч була тихою, як подих світу після бурі.
Місяць високо піднявся, заливаючи сріблом дахи старих будинків і бруківку вулиць. Ми йшли містом, яке тепер почало відчувати себе домом, а не ареною бою. Адріан тримав мене за руку, і кожен його дотик був одночасно заспокійливим і зміцнюючим.
— Я відчуваю, що ми нарешті можемо дихати, — сказала я. — Після всього… після битв, втрат і пророцтва.
Він посміхнувся, але в його очах залишалася глибина пережитого.
— Так, але зараз ми можемо робити це разом. І це дає силу, якої не було ніколи раніше.
Ми дійшли до тихого озера за містом. Вода відбивала місяць, створюючи магічний світ у мініатюрі. Тут, серед тиші, все було можливим.
— Ти знаєш, — прошепотіла я, сідаючи на камінь біля берега, — що відчуваю? Що наша сила — це не лише магія чи кров, а те, що між нами. Любов. Вогонь серця.
Адріан присів поруч. Його рука плавно обвила мою талію.
— Точно. І це робить нас непереможними. Тому що ми йдемо разом, а не окремо. Ти — моя Обрана, і це не титул. Це вибір.
Я підвела голову і поглянула йому в очі.
— І я обираю тебе, не лише як воїна чи союзника, а як того, кого люблю.
Він нахилився ближче, і наші губи зустрілися. Це не був просто поцілунок, а клятва. Клятва любові і взаємної підтримки. Я відчула його силу, але вона не пригнічувала, а оберігала. Моя сила зливалася з його, і ми стали єдиним цілим.
— Вогонь серця, — прошепотів він, коли ми розлучилися, — сильніший за будь-яку магію, за будь-який страх.
Я посміхнулася.
— І саме він дає нам право змінювати світ, а не підкоряти його.
Ми стояли біля озера, тримаючись за руки, і я відчула, що навіть найтемніша ніч не може поглинути нас. Любов давала силу, ясність і впевненість у кожному нашому кроці.
— Давай обіцяємо одне одному, — сказала я. — Не лише виживати, а жити. Повноцінно. І залишатися разом у всьому.
Адріан кивнув.
— Назавжди, — відповів він.
— Назавжди, — повторила я, відчуваючи, як наші серця б’ються в унісон.
Місяць відбивався у воді, і я зрозуміла: наша сила не лише у магії, не лише у бою, а у любові, що об’єднує і дає контроль над світом.
Ніч простяглася навколо нас, і ми дозволили собі відчути спокій. Вогонь серця горів у нас, і я знала, що навіть майбутні випробування — не страшні, якщо ми разом.
— Ми готові до всього, що буде попереду? — запитав він тихо.
— Так, — сказала я. — І цього разу разом.
І у цей момент ніч перестала бути просто ніччю. Вона стала символом нового життя — життя, де любов і сила йдуть поруч, а серце може бути сильнішим за будь-яку темряву.