Розділ сімнадцятий. Таємниці минулого

Місто спало під сріблястим місячним світлом.
Ніч була спокійною, але я відчувала, що спокій — лише маска. Адріан йшов поруч, мовчки, обережно ковтаючи тишу. Його присутність давала мені відчуття безпеки, але також нагадувала: навіть у спокої минуле ніколи не залишає нас безслідно.
— Я чую її, — прошепотіла я.
— Хто? — запитав Адріан.
— Моріель, — відповіла я. — Вона приходить, коли світ готовий почути правду.
Я відчула її наближення ще до того, як вона з’явилася. Тінь між деревами здригнулася, і повітря наповнилося енергією, яку я давно знала.
— Обрана, — промовила вона, з’являючись на галявині, — ти знову шукаєш відповіді.
Її волосся світилося попелом, а очі — темною глибиною часу. Моріель завжди виглядала так, ніби пам’ятає все — і час, і людей, і їхні помилки.
— Я хочу знати правду про Обраних, — сказала я. — Про тих, хто йшов переді мною.
Вона кивнула.
— І ти повинна знати, бо тепер ти не лише Обрана для цього часу. Ти — посередник, який повинен зрозуміти минуле, щоб змінити майбутнє.
Моріель підвелася до старого каменю в центрі галявини. Він світився тьмяним світлом, і символи на ньому рухалися, як живі.
— Кожна Обрана стояла перед вибором: любов чи сила, життя чи смерть, страх чи надія, — промовила вона. — І кожного разу вибір був складніший, ніж битви навколо них.
Я відчула легке запаморочення.
— І всі вони… помилялися?
— Не всі, — відповіла Моріель. — Але більшість підкорялися страху. І кожна помилка залишала свій слід.
Вона торкнулася символів. Перед моїми очима виникли образи: інші Обрані, що трималися за сили, а не за любов; ті, хто зраджував або втрачав довіру. Я бачила їхні бої, втрати, вибори.
— І що я повинна робити інакше? — спитала я.
Моріель дивилася на мене уважно.
— Ти вже робиш. Ти об’єднуєш силу і любов, вибір і мудрість. Але… — вона зробила паузу, — деякі вороги приховані глибше, ніж ти уявляєш. Вони спостерігають за тобою з минулого. І якщо ти не будеш обережна, вони можуть змінити хід історії.
Я відчула холод.
— Вони… живі?
— Не всі у фізичному сенсі, — сказала Моріель. — Але їхні тіні залишилися у світі. І деякі з них чекають того моменту, коли можна буде використати слабкість Обраної.
Адріан обійняв мене за плече.
— Ми впораємося, — прошепотів він. — Як завжди.
Моріель усміхнулася.
— Сила, яку ти маєш зараз, народилася з виборів минулого. Але пам’ятай: минуле може повертатися у будь-який момент. Тому не зупиняйся, Обрана. Твоя робота лише почалася.
Вона простягнула мені руку. Світло торкнулося моєї долоні, і я відчула інформацію, силу і знання. Все, що потрібно знати про Обраних, було у мені тепер.
— Тепер ти знаєш, — промовила Моріель. — І вороги, що залишилися, більше не зможуть обдурити тебе.
Я відчула, як нові знання влилися в мою кров. Сила не лише зростала, вона ставала частиною мене, готовою до будь-якої битви.
— Дякую, — прошепотіла я. — Тепер ми готові.
Моріель кивнула і зникла в темряві. Ліс залишився тихим, але тепер я знала, що справжня боротьба не лише з ворогами зовні, а з тінями минулого.
— Ми готові? — запитав Адріан.
Я подивилася на нього і впевнено кивнула.
— Так. І цього разу ми будемо готові до всього.
Ніч залишалася темною, але тепер вона не лякала. Вона пригортала нас до нових знань і сил, і я зрозуміла, що навіть найглибші таємниці минулого — не страшні, якщо ми йдемо разом.