Розділ шістнадцятий. Новий порядок

Місто зустріло нас тишею.
Вулиці, що колись були ареною битв, тепер були порожніми. Тільки сріблястий місяць відбивався на камені старих будинків. Ми йшли поруч із Адріаном, його рука міцно тримала мою, а серце б’ється в унісон із моїм.
— Тепер ми маємо його побудувати, — прошепотіла я. — Новий порядок.
Адріан кивнув.
— І кожен крок має значення. Не лише для нас, а для всіх вампірів.
Ми зайшли в колишню резиденцію Ради. Тепер вона виглядала порожньою, але її стіни пам’ятали кров і страх. Тут відбудеться перше засідання нового порядку. Лідери різних кланів уже збиралися — на їхніх обличчях були змішані страх і цікавість.
— Обрана, — промовив один із старих лідерів, — що ти пропонуєш?
Я зробила крок уперед. Темрява навколо мене відступила, а світло з моїх рук не палило, а зігрівало.
— Ми змінюємо правила, — сказала я спокійно, але твердо. — Клан не має права тримати когось як зброю. Ми будемо рівними. Справедливими. І ті, хто наважиться порушити це, відчує силу нового порядку.
Лідери мовчали. Їхні погляди оцінювали мене. Я відчула, що навіть ті, хто раніше був проти мене, починають визнавати нову реальність.
— А що з Радами, які залишилися в тіні? — спитав інший лідер.
— Ми будемо їх контролювати, — відповіла я. — Не страхом. А правилами. І якщо вони хочуть жити — вони мають слідувати новим законам.
Адріан опустив руку мені на плече.
— Вони бачать твою силу, але не лише силу. Вони бачать, що ти мудра, — сказав він тихо. — І це найголовніше.
Ми залишили зал засідань, відчуваючи перші ознаки нового порядку. Лідери обговорювали між собою, а я зрозуміла: найскладніше ще попереду — не бій, а зміна мислення тих, хто звик тримати владу через страх.
— І що тепер? — спитала я, коли ми вийшли на дах.
— Тепер ти станеш символом, — відповів Адріан. — Символом того, що можна бути Обраною і залишатися людиною.
Я вдихнула нічне повітря. Місяць був теплим, а місто тихим.
— Але ми не можемо зупинятися, — сказала я. — Тільки крок за кроком. І кожен крок має значення.
— Разом, — прошепотів він.
— Разом, — відповіла я.
Ми стояли на даху, дивлячись на місто, яке тепер було нашим, але ще не повністю покореним. Я відчула, як сила всередині мене зміцнюється. Вона тепер не лише зброя, а інструмент змін, які ми обираємо разом.
— Я покажу їм, що сила не повинна вбивати, — сказала я. — Що любов і об’єднання сильніші за будь-який страх.
— І вони побачать це, — сказав Адріан. — Адже тепер ти не одна. Ми разом.
Ніч обіймала нас, а новий порядок лише народжувався. І я знала: це початок ери, де Обрана не боїться обирати, а світ починає поважати вибір тих, хто хоче жити і любити, а не володіти і підкоряти.