Розділ тринадцятий. Полум’я війни

Ми повернулися до міста, але воно вже не було звичним.
Темрява нависла важким куполом, і навіть вулиці, що зазвичай здавалися знайомими, тепер виглядали чужими. Я відчувала очі кланів на собі, кожен подих, кожен шепіт — їхній страх і ненависть.
— Вони готуються, — сказав Адріан, коли ми стояли на даху старого будинку. — Всі. Рада. Старі кланові лідери. Вони не пропустять твій виклик.
Я вдихнула глибоко. Серце билося швидко, але не від страху. Від рішучості.
— Тоді почнемо, — сказала я. — Я не чекатиму, поки вони вирішать, кого знищити першим.
Адріан кивнув. Його очі палали в темряві, як ліхтарі війни. Ми спустилися на вулицю. Перші вогники відчинилися — вампіри виставили охорону. Але тепер я не була одна. Сила всередині мене відгукнулася на кожен їхній крок.
Перший удар прийшов миттєво. Мене кинули в натовп із трьох вампірів. Але я не думала. Я відчувала. І вони відчули мене.
— Адріане! — крикнула я.
Він був поруч. Пліч-о-пліч ми рухалися як одне ціле. Його меч і моя сила створювали гармонію. Кожен ворог, який нас атакував, падав перед нашим союзом — не лише силою, а майстерністю і точністю. Моя сила більше не була хаотичною. Вона була керованою, як ріка, що розмиває береги.
— Ти це бачиш? — крикнув Адріан, відбиваючи удар відразу двох ворогів.
— Так! — відповіла я. — Вони не готові до нас!
Крики, шурхіт крила і запах крові — усе змішалося в хаосі. Але ми трималися. Місто стало полем бою, а ми — серцем цієї бурі.
Біловолоса з Раду з’явилася з висоти даху. Її погляд зустрів мій.
— Ти набагато сильніша, ніж я чекала, — сказала вона. — Але пам’ятай: сила без контролю вбиває все живе навколо.
— Контроль і любов — мої союзники, — відповіла я, відчуваючи, як сила пульсує в мені не лише як зброя, а як щит для всіх, хто поруч.
І тоді сталося неможливе. Сила вибухнула з моїх рук, охопила вулицю, але не знищила, а відштовхнула ворогів, розбивши їх ланки. Крики зупинилися, тиша нависла над містом.
— Ми перемогли… — прошепотів Адріан, обіймаючи мене.
Я підняла погляд на місяць. Полум’я війни почалося, але тепер я знала: я не лише Обрана. Я — сила, що може змінити правила гри.
— Це лише початок, — сказала я, стискаючи його руку. — Але тепер вони знають, що нас не зламати.
Місяць освітлював нас, і в цій срібній світлі ми відчували себе непереможними. Разом. І назавжди.