Розділ дванадцятий. Під місяцем клятви

Місяць зійшов повністю, заливаючи сріблом усе навколо.
Ліс, що залишався позаду, спокійно шепотів серед дерев. Але всередині мене було неспокійно. Не від страху — від очікування. Від того, що ця ніч не буде просто ніччю. Вона буде початком чогось нового.
Адріан тримав мене за руку. Його дотик теплий, міцний і водночас обережний. Між нами не було страху, лише розуміння, що від цього моменту дороги назад вже немає.
— Ти готова? — прошепотів він, підводячи мене ближче до галявини. — Тут ніхто не втрутиться.
Я кивнула. Серце билося швидко, але не від паніки. Від передчуття. Передчуття того, що ми обираємо один одного не лише силою, а свідомо.
Місяць освітлював його обличчя. Я бачила в ньому і турботу, і небезпеку, і рішучість, яку він завжди ховав під холодом.
— Ми пережили вже багато, — сказала я. — І все ж я боюся втратити тебе.
— Ти не втратиш, — прошепотів він. — Бо з цього моменту ми — одне ціле. У будь-якій битві, у будь-якій темряві.
Я притиснулася до нього. Його руки оточили мою талію, а мої — його шию. Світ навколо відступив, залишивши лише нас. Лише два серця, що билися разом.
— Я клянусь, — промовив він тихо, — захищати тебе. Не як Обрану. Не як силу. А як тебе.
Я вдихнула, торкаючись його обличчя.
— І я клянусь, — сказала я, — бути поруч, не лише як Обрана, а як твоя, навіть якщо світ проти нас.
Його погляд став м’яким. Він нахилився, і наші губи зустрілися. Не пристрасно — а священно. Як обіцянка. Як клятва, що ніхто і ніщо не зможе розірвати.
Місяць, здається, висвітлював цей момент окремо для нас, мов спостерігач, що визнає нову рівновагу. Ліс дихав спокійно, але я відчула, як сила всередині мене зміцнюється. Вона була не лише для бою тепер. Вона була для нас.
— Разом назавжди? — прошепотів він, коли ми розлучилися на мить.
— Разом назавжди, — відповіла я, і це звучало як рішення, як наказ самому собі.
Я відчула, як темрява навколо відступає, відчуваючи наш зв’язок. Місяць наглядав за нами, і ми були готові до всього — до бою, до втрат, до нових випробувань. Але тепер разом.
І вперше за все моє життя я відчула спокій:
не від темряви, не від сили, а від того, що ми обрали одне одного.
Назавжди.