15.02.25

Останній запис в цьому творчому щоденнику я зробила п’ять місяців тому. Тоді була незадоволена результатами письма в серпні, та й загалом влітку. Сподівалась (і навіть вірила!), що восени продовжу писати.

Але цього не сталось.

Тотальне виснаження на роботі, погіршення самопочуття і діагностована депресія відкинули писання далеко в комірчину моєї свідомості. Ані в вересні, ані в жовтні я не писала абсолютно нічого.

В листопаді відчула себе трохи краще й вирішила втілити (чи хоча б почати) ідею про другу книжку подорожей. Інших, відмінних від тих, що були в студентські роки. Подорожей, які часто й подорожами не були – поїздки в гості, по роботі, до друзів і просто тому, що вже звикла. Я почала писати: склала план книги, підзбирала вже написаний матеріал, звернулась до щоденникових та фотоархівів і… перестала. Сил вистачило лиш на цей короткий спалах.

В грудні написала есе присвячене папі. В ньому змогла висловити весь свій біль і… любов. Відпустила чекання й дозволила йому просто бути. Потім змонтувала з цим текстом відео. Плакала, поки читала, плакала, поки дивилась. Не знаю, звідки знайшла в собі всі ці слова. Але вважаю, що це один з найтепліших текстів, які я писала.

В січні, після вечірньої прогулянки з подругою, написала вірша. Вперше поезію за ці місяці. А ще за кілька тижнів написала есе про депресію. Тоді мій стан значно поліпшився і я подумала, що це вже прямий шлях до одужання, але помилилась.

Кілька днів тому почала писати вірш, але не закінчила його. Взагалі зараз мені більше подобаються білі вірші. Є в них легкість і свобода, які мене особливо зачіпають. Сьогодні пробувала писати текст про читання в моєму житті й всі активності з ним пов’язані, але вдалось записати лиш те, що вже давно снувало в моїх голові. Набігло пів сторінки. Не кваплю себе й не караю. Обов’язково повернусь до нього пізніше. Теж маю думку створити з цим текстом відео.

Зараз мені дуже подобається ця думка – створення відео на основі власних текстів. (Відеоматеріали теж мої!). Це так, ніби даю текстам нове життя. Чи ще одне. Випускаю їх в ширший світ. Подобається!

Сподіваюсь, що наступного разу повернусь сюди не за п’ять місяців (і не довше!). Бережіть себе!