Глава 3

Цікавий факт – людям притаманна брехливість. В першу чергу самим собі. «Все буде добре» – ніщо інше, як самопереконання. Що робити якщо вже пізно? 24.02.2022 викликає найгірші спогади. Дата, коли наміри оточуючих стали зрозумілими, а саме проросійських сепаратистів.
П’ята ранку. Оглушливі вибухи. Паніка. Неможливо описати цей момент усвідомлення, безнадійність. Збори нашвидкуруч і величезні затори на кордоні. Частина змогли евакуюватися, інші ж залишилися. 
***
  Сиджу в підвалі. Холод пробирає до кісток. Спина болить від незмінного положення. Повітряна тривога лунає безупинно вже декілька годин. Прошу випити чаю і мама погоджується вийти зі мною на кухню. Увімкнули піч і чуємо свист. Що це? Наступної миті серцебиття пришвидшується. Біжу до підвалу і розумію що не встигаю. Падаю на підлогу і закриваю голову руками. Лунає вибух. Поруч. Вікна здригнулися. Спускаюся до підвалу і очі наповнюються гіркими сльозами. Сирена продовжує сповіщати про небезпеку. Бог дає людині життя і здатен його забрати, але не сьогодні. Наступні дні- такі ж безжальні, холодні, страшні. 
Життя не мало б бути таким. Багато страждань довелося пережити людям і містам під окупацією ворога. Численні втрати українців. Вічна пам'ять тим, хто тримає оборону на кордоні, штурмовим бригадам. Вони рятівники кожного з нас. Завдяки ним ми живемо у вільній Україні. Завдяки ним ми живемо.