Глава 1

Перші звістки про Covid-19 з’явилися в березні 2020 року. Люди сиділи перед екранами , дивлячись новини, в яких повідомлялося про кількість заражених. Авжеж, влада прийняла певні міри і давала поради, наприклад приймати антивірус, аби знизити рівень ураження хворобою. В деяких областях зупинили транспорт на день. Були встановленні спеціальні розмежування в чергах- дистанція 2 метри. Зріс попит та ціни на захисні маски і харчові продукти. Здавалося б, все роблять правильно, людей підтримують, проте щодня в лікарнях фіксувалося погіршення самопочуття пацієнтів, нестача ліків. Місць також бракувало. Був ризик, що лікарі не поспішатимуть на виклик, без приємної передоплати, звісно. 
З іншого боку розвивалася галузь інформаційних технологій. Певні тренди «вірусно» захопили соціальні мережі, достеменно змінюючи часопроведення молоді. Життя продовжувалося, нове покоління навчалося дистанційно. Як виявилося це був головний біль для багатьох: вмикати камеру та мікрофон для учнів, особливо під час проведення тестування, та знаходити відео-уроки з ютубу для вчителів. Уроки могли проводитися трохи довше, бо дзвоник не лунав, проте деяким викладачам не було чого додати, тому за свій обов’язок вони вважали задати матеріал на самоопрацювання та звинуватити дітей, що ті п’ють чай на робочому місці. На додачу, де-не-де досі зустрічаються ті самі «вчителі срср», котрі точно знаються в своїй справі - знаходити спільну мову з підлітками. 
Ви знаєте як це-бути мультипотенціалом? Коли маєте багато талантів та відчуваєте обов’язок просуватися в різних напрямках, проте часу категорично не вистачає? А вночі прокидається сумління і довгоочікувана мотивація, однак втома бере вгору. Добре знайомі думки: «Із завтрашнього дня розпочинаю!» І так день-у-день. Чи легко із цим жити - шукати компроміс зі своїм сумлінням?
Перший крок- заперечення. Не готовність визнати факт. Страх бути відкинутим, диваком, «не таким» і подібне нав’язане суспільством. Чому бажання розібратися в собі відштовхує? Може це все через ті емоції, які важко визнати, і так легко приховати? Що насправді ховається за маскою життєрадісної людини, а що відбувається в душі у вбитого горем?  Буревій. Чому так складно просто бути собою? Може настав час не зважати на думку оточуючих?