Щоденник Марії Коваль
Україна. Львів. Лікарня. 5 березня 1955 року
Сьогодні вона народилась.
Малесенька, рожева, така тепла, що хочеться розчинитися у тій ніжності. У неї пухнастий темний чубчик і крихітний ротик, який уже намагається щось сказати цьому світу. А я тримаю її й плачу. Не від болю - від глибини того, що живе всередині.
Її тато сидів біля палати ще з ночі. Зі своїм стареньким шарфом, який я зв'язала йому ще в горах, у ті часи, коли ми ховались від пострілів, а не від лютого вітру. Тепер же - інша весна. Весна без кулеметів, без нічних тіней у вікнах. Весна вільної країни. І ми приводимо в неї нове життя.
Старша Леся так чекала на сестричку, що навіть на ніч не знімала вишиту сорочечку — Щоб сестричка знала, що вона - наша. Вона назбирала квітів і зробила букет із сухих трав і папороті, бо ще не сезон. Але ж як пахло, коли вона принесла їх до лікарні!
Назвали ми її Зоряна. Бо зірки - як і донечка - народжуються в темряві. А світять - усе життя.
Я сьогодні дивилась у вікно на ранішній туман, на дзвіниці Львова, і подумала - яке це щастя, народжувати в мирі. Не тікати, не шепотіти, не боятись. Просто народжувати - любов.
#5071 в Фентезі
#336 в Історичний роман
Відредаговано: 25.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
