Щоденник Марії Коваль
Україна. Київ. 1 вересня 1955 року
Сьогодні Леся вперше переступила поріг школи. З самого ранку - метушня. Вона не могла всидіти на місці: крутилась перед дзеркалом, тримала портфель, перевіряла ручки, гладенько пригладжувала косу.
— А я точно виглядаю як школярка?
Питала з таким серйозним обличчям, що ми ледь не розсміялись.
Я зав'язала їй стрічки, чоловік вручив їй олівець, «щоб гострий був не тільки на письмі, а й у думці».
Ми йшли до школи всією родиною. Дорогою Леся тримала мене за руку - міцно, але з кожним кроком впевненіше. Біля шкільного подвір'я зупинилась, випросталась і сказала:
— Я вже доросла, так?
— Так.
Відповіла я, з комом у горлі.
На лінійці вона стояла гордо, хоч ноги трохи тремтіли. А коли повернулась додому - сипала враженнями як з відра. Все їй було цікаво: і вчителька, і буквар, і запах крейди. І хлопець, який сів поруч, бо він не боявся спитати її ім'я.
Цього вечора вона заснула з букварем у руках. А ми з чоловіком довго дивились на неї й мовчали. Бо ось вона - ще одна велика зміна. Наша дівчинка почала свій шлях. І ми - поруч, спостерігаємо, з гордістю, тривогою й любов'ю.
#5011 в Фентезі
#332 в Історичний роман
Відредаговано: 25.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
