Щоденник Марії Коваль
Україна. Село Струмилівка. Галичина. 16 липня 1952 року
Сьогодні ми вперше поїхали до мами - тепер вона офіційно бабуся. І хоч у неї на подвір'ї досі стоїть старий колодязь, а в хаті пахне сушеними яблуками, вона мовби постаріла не на роки, а на мудрість.
Маленька Оленка вперше побачила лелеку - той стояв на стрісі клуні, дивився на нас згори. Мама каже, що це на щастя. А ще донька зробила сьогодні перші кроки босими ніжками по бабусиному подвір'ї - спершу невпевнено, а потім... вона пішла! Просто так, від мого подолу - до груші, під якою я сама колись впала вперше на коліна. Серце защеміло - як швидко росте...
Мама зварила узвар, такий, як у дитинстві. А я вперше не боялась дороги. Більше нема постів з перевірками, ніхто не сіпає за документи. Ми приїхали по своїй землі, без страху, без принижень. Я навіть вперше помітила, як гарно шумлять тополі вздовж тракту...
Дитина заснула в дорозі назад, міцно тримаючи мої пальці. А я, замість думати про втому, дивилась у вікно і шептала сама собі:
— Це і є Україна. Ота, за яку ми боролися.
#4930 в Фентезі
#325 в Історичний роман
Відредаговано: 25.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
