Переїзд

 -Ось ми і дома!

-Мамо, невже ми будемо жити тут? Цей будинок такий страшний.

"Біля будинку був покинутий сад. Всі рослини і квіти зів'яли. А мабуть раніше акуратний газон став зарощим бур'янами. Сам будинок був на три поверхи. Всі вікна були зачинені, неначе там віками ніхто не жив. На будинку були пошарпані шпалери, а на криші де інде спадали цегли."

-Так, Лізі. Знаю для нього потрібен ремонт, але це ж не будинок з привидами. 

-А якщо з привидами?

-Їх там нема. Обіцяю тобі. Навіть якщо вони з'являються я тебе захищу.

 -Добре, тату. Ну тоді пішліть.

"Я взяла маму і тата за ручку і повела їх до вхідної двері будинку через сад. 

Мама провела мене до моєї кімнати що би я розклала речі і оглянула будинок. Я так і зробила." 

'Моя кімната була із старомодними шпалерами. Вони були темно зеленого кольору, а на шпалерах були намальовані рози. На стелі у куточках  були павутини. А підлога була ніжного коричневого відтінку. Також там був бордовий килимок. Там було ліжко, шкаф і письмовий стіл. Всі меблі були із дерева. На ліжку лежала фарфорова кукла. Я акуратно взяла її на руки і пішла оглядати будинок."

 "Мої батьки поїхали за матеріалами для ремонту і я залишилася одна. У будинку було дуже багато кімнат. Три спальні і ванні кімнати, вітальня, кухня, міні спортзал, столова, коридор, ігрова кімната, коридор і чердак."

...

"Мама і тато вже приїхали. Тато тримав кілька пакетів, а мама несла піццу."

 -Ура піцца на вчерю!

-І тобі привіт доню.

-А що ви купили?

-Фарбу для шпалер, цеглу на кришу, і матеріали для догляду за садом. І сік до піци.

-Давайте вже вечеряти любий.

-Так, пішли доню.

-Добре.

"Я пішла за ручку з татом підпригуючи від радості. Я знала що батьки взяли піцу з грибами. Мою улюблену! Запах був такий сильний."

"Ми сіли їсти. Була гробова тиша. Я насолоджувалася піцою і соком разом з батьками. Аж тут роздались голоси. Вони були тихі і лунали з усіх боків. Але неначе були так близько. Я здригнулася із за страху." 

-Що це було?

-Ти про що люба.

-Про ці звуки.

-Елізабет, тобі мабуть показалося.

-Так, ти права мамо.

"Чому вони це не чули? Мабуть це мені реально просто показалося. Або це все таки правда..."

...

"Я вже лежала у ліжку і обіймала фарфорову ляльку. Вів'єн. Так я її назву! Вів'єн! Але знову ці звуки. Тепер я знаю що мені це точно не показалося. Це правда. Але нехай. Я завтра почитаю про  це містечко..."