Хроніки хаосу. 001

Хроніки хаосу. 001

Осіннє сонце повільно сідало за дахи дев’ятиповерхівок, а Буля усе ще сидів на дерев’яній лавці в невеликому сквері напроти супермаркета.

Він уже тричі вилизав ліву лапу, ретельно промив за вухами й провів інспекцію двох сусідніх кущів туї. Чотирирукого не було.

Кіт невдоволено сіпнув хвостом і притиснув вуха. Це вже переходило всі межі. Задача ж була простою: зайти у супермаркет, засунути під свою маскуючу хрінь пару банок лосося в соусі й спокійно вийти. Безкоштовна здобич для високоеволюціонованого розуму з чотирма руками максимум на десять хвилин.

А минула вже година.

«Де цей телепень вештається?» - пробурчав Буля.

Тривога не була котячою рисою - Буля віддавав перевагу байдужості. Але десь у глибині підшерстя поволі наростало неприємне відчуття. По-перше, сонце ховалося, а з ним зникали і фотони, якими харчувався цей чотирирукий дивак. По-друге, і це було куди серйозніше, лосось у соусі все ще перебував у статусі «Хочу! Дуже хочу!».

Кіт зіскочив з лавки, безшумно ступаючи м'якими лапами по опалому листю, і попрямував через сквер до скляних дверей супермаркета.

«Ей, ти, сонячна батарея, ти де там?» - послав він роздратовану ментальну хвилю, намагаючись намацати зв'язок. «Якщо ти там розвів філософські суперечки з касиркою про примітивність її біологічного виду, я особисто видеру тобі всі чотири руки».

У відповідь була лише суцільна, глуха тиша.

Кіт завмер біля автоматичних дверей супермаркета, звиваючи хвіст у круту спіраль. Ментальний аналізатор, який зазвичай чітко ловив аналітичні думки прибульця, зараз видавав лише порожній фоновий шум. Прибулець наче крізь землю провалився.

— Мрр-нав... — хрипко мовив Буля у вечірнє повітря, відчуваючи, як вуса нервово сіпаються.

«Гей, чотирирукий! Ти де пропав?» — знову послав він імпульс.

Відповіді не було.