Запис №003

Запис №003

Коли я увімкнув денне камуфляжне поле, яке робило мене невидимим для землян, і уперше ступив на поверхню цієї планети для розвідки, я очікував побачити що завгодно: наукові лабораторії, величні споруди чи хоча б примітивний збір врожаю. Натомість у перших же кущах біля паркану я став свідком видовища, яке ледь не спалило мої аналітичні модулі.

Там стояли двоє представників цієї цивілізації. Спочатку вони просто притискалися один до одного і з дивними звуками обмінювалися слиною та мікрофлорою ротових порожнин. Я вже вирішив, що це якийсь біологічний напад або передача вірусного коду, але далі почався якийсь дикий хаос, що не вкладається в рамки мого розуміння.

Істоти почали гарячково здирати з себе верхній шар тканинних покривів, видаючи дивні глухі звуки, схожі на брак кисню. Їхній процес розмноження виглядає, як хаотична боротьба двох мішків із кістками в обмеженому просторі за кропивою. Без жодної попередньої стерилізації! Без заповнення декларації про згоду на передачу ДНК! Просто посеред кущів, де на них у будь-який момент міг прилетіти черговий залп біомаси від того самого голуба.

Найбільше мене вразило те, що після закінчення цього судомного ритуалу чоловіча особа просто дістала з кишені маленьку трубочку, підпалила її й почала вдихати дим з виразом глибокого просвітлення. Друга ж істота гарячково намагалася обтрусити з себе сухе листя та комах, бурмочучи щось про «кохання» і «тяп-ляп».

Я занотував у бортовий журнал: «Репродуктивний процес на Землі триває аж ТРИ!!! хвилини, супроводжується травмами від фауни та фінальним самоотруєнням димом».

Як вони взагалі досі не вимерли - найбільша загадка цього сектора Галактики.