Хроніки хаосу. 011

Хроніки хаосу. 011

Вантажнику Афанасію Їжаку щось не давало спокою, а своїй інтуїції він довіряв завжди. Останні кілька днів у підсобних приміщеннях супермаркету почали дивним чином зникати тушки копченої скумбрії. Спочатку Афанасій грішив на касирок, потім на власну забудькуватість, але сьогодні остаточно переконався: у приміщенні завівся хтось дуже хитрий і наглий.

Зітхнувши, Афанасій почухав потилицю і дістав із дальніх полиць три класичні, перевірені часом залізні мишоловки - міцні, з потужними пружинами, від одного клацання яких у будь-якого шкідника назавжди зникало бажання красти чуже добро. А щоб приманка була такою, перед якою не встоїть жоден живий організм, Афанасій щедро поклав на сторожки шматочки ексклюзивного пармезану й елітного рокфору, натяганого з місця вчорашньої аварії. Розставивши пастки у найтемніших кутках підсобки, вантажник задоволено пішов пити чай.

А в цей час у сусідній кімнаті підвалу капітан Шорох і старший помічник Шмиг міцно спали після важкого дня, наповненого переговорами з котом Булею.

Ближче до опівночі Шмиг прокинувся від дикого, ні з чим не зрівнянного аромату. У його носі затріпотіли нотки ароматів елітних сирів.

- Шорох... - пропищав Шмиг, штовхаючи капітана в бік. - Капітане, прокидайтеся. Пахне божественно.

Шорох розплющив очі, потягнувся і теж уловив цей запах. Попри свій міжгалактичний статус, навіть елітні щури все одно залишалися щурами.

- Що це? - захрипів Шорох, принюхуючись. - Невже наші трофеї з поля аварії?

- Не знаю, але запах іде з сусіднього приміщення. І там абсолютно темно і тихо. Погнали, влаштуємо собі нічний перекус.

Двоє високотехнологічно розвинутих прибульця, надзвичайно ділові і впевнені у власній неперевершеності, попленталися на запах. У їхніх головах крутилися думки про те, які ж ці земні аборигени примітивні, раз залишають такі делікатеси без жодної охорони.

Вони зазирнули в напівтемну кімнату.

Шматки пахучого рокфору і пармезану лежали на металевій педальці дивного дерев’яного пристрою з натягнутою пружиною.

Шмиг гордо кивнув, розправив вуса і зробив перший делікатний крок назустріч вишуканій вечері.

- Бачиш, Шмиг? - самовдоволено шепнув Шорох, випнувши груди і розправляючи вуса. - Це, мабуть, місцева форма шанування нашої величі. Вони вже зрозуміли, з ким мають справу, і залишають нам дари на п'єдесталі! Ну що, підемо посмакуємо, як личить імперській еліті?

- О, так, капітане! - замріяно потер лапки Шмиг, дивлячись на шматочок рокфору. - Це перемога дипломатії!

Шорох першим поважно підійшов до приманки, поклав лапу на залізну педальку і з королівською грацією потягнувся до рокфору.

КЛАЦ!!!!!

Металева дужка, викована з незламної загартованої сталі, спрацювала з силою міжгалактичного гідропреса.

- А-А-А-А-А-Й-БЛЯ-А-А-А-А-А-А-А-А!!!!! - пронизливий, ультразвуковий писк капітана Шороха розірвав нічну тишу підсобки так, що на першому поверсі супермаркету спрацювала сигналізація.

Шорох підскочив на три метри вгору разом із важкою дерев'яною мишоловкою, яка міцно притиснула його імператорську лапу.

- Капітане! Тримайтеся! Я врятую вас! - у паніці заверещав Шмиг. Він кинувся на допомогу, але за щось зачепився і гепнувся носом прямо в другу мишоловку.

КЛАЦ!!!!!

За секунду підсобка перетворилася на арену дикого міжгалактичного брейк-дансу. Двоє «високорозвинених істот», ревучи на всі лади та видаючи звуки, від яких у диких голубів на даху стався переляк, гасали по колу, прискакуючи, перевертаючись і тягаючи за собою важкі дерев'яні дощечки.

У цей момент двері підсобки поволі відчинилися. На порозі з’явився Афанасій Їжак у своєму синьому халаті. У лівій руці він тримав чашку чаю, у правій - важку металеву совкову лопату.

Афанасій неспішно відставив чашку на ящик, відвів лопату, щоб розставити всі точки над «і», а потім додав.

- Недостача при інвентаризації… - це як злочин…  Звиняйте, але… таке життя…