Щоденник Кульбаби
Слід в історії
Вони кажуть: "Треба залишити слід в історії". Пишуть книги, зводять пам'ятники, викарбовують імена на камені. А я бачив, як на стіні старого будинку художник намалював неймовірне графіті — обличчя дівчини, що сміялося до зірок. Це був шедевр. Він прожив три дні. На четвертий його зафарбували сірою муніципальною фарбою. І знаєте що? Це було прекрасно. Краса, що знає про свою смертність, — найщиріша. Як квітка сакури, як метелик-одноденка. Вона не прагне вічності. Їй достатньо однієї миті, щоб вразити тебе в саме серце. Хіба це не найвища мудрість — спалахнути яскраво і зникнути, не обтяжуючи світ своїм минулим? Який сенс у сліді, що його залишаєш, якщо ти втрачаєш мить, в яку живеш?
Я сиджу тут, на даху, і дивлюся, як внизу повзуть вогники машин — червоні й білі. Як ріка. Вони всі впевнені, що їдуть у своїх справах: додому, на роботу, до коханців. А якщо подивитись звідси, згори, то видно, що вони — лише клітини крові у венах цього велетенського кам'яного організму. Вони думають, що мають волю. А насправді є лише частина потоку, єдиного великого дихання.
І тоді я питаю себе, дивлячись на це мерехтливе море: якщо ти — лише крапля, то чи має значення, куди ти течеш?
Або, може, вся суть саме в цьому — бути краплею, яка на одну коротку мить усвідомила, що вона є частиною океану?
Відредаговано: 28.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
