Оперний театр

Тиждень промайнув майже непомітно — завантаженість на роботі, потім Ліда зі своїми ідеями та пропозиціями, це була череда подій, але треба визнати, що досить приємних.

Ліда вже вела себе, як удома, і це їй вдавалося природно і легко. У п’ятницю в обід вона подзвонила й запитала яке в мене ставлення до театрів. Звісно, я відповів, що нормальне, але останній раз був у театрі дуже давно. Ліда одразу сказала, що ми це виправимо, й повідомила, що в неї є два квитки на балет.

— На балет? — перепитав Мирослав.

— Так, саме на балет, у театр опери й балету, той, що поряд із метро «Золоті ворота».

— А чому саме туди? — поцікавився Мирослав.

— Тому що в подруги не вийшло піти й, щоб квитки не пропали даром, ми сходимо.

— Але ж там до біса нудно! — зауважив Мирослав.

— Поглянеш, любий, цього разу тобі сподобається.

«Ні, велике мистецтво це добре, але з дівчиною, коли у вас лише квітково-цукерковий період на балет, — це щонайменше дивно. Але з іншого боку, коли ще виникне нагода сходити на балет? Тим більше, у Європі це задоволення не з дешевих».

За 20 хвилин на сьому Мирослав нарешті припарковав своє авто на вулиці Прорізній і пішов у бік театру. Ліда вже чекала біля входу. Вона виглядала чарівною і загадковою одночасно, так ніби ми щойно зустрілися й до цього тиждень не жили разом.

Мирослав поцілував її, вона відповіла взаємністю. По звичці взяв її за руку, але та була така гаряча, що навіть хотілося відпустити її. Взагалі Ліда вела себе якось дивно сьогодні. Потім вони зайшли в театр, довго бродили сходами по поверхах, доки не знайшли свій балкон, який був майже останнім.

— І що тут можна побачити? — почав бурчати Мирослав.

Ще в школі вчителька їх водила у цей театр, здається, у класі четвертому чи п’ятому. Потім, коли друзі-іноземці приїздили, їх також часто сюди водив, у них, виявляється, таке задоволення в рази дорожче коштує.

Публіка в театрі — стримана і поважна. Загалом — це жіночки-пенсіонерки, яким дома не сидиться, багато іноземців, трішки закоханих пар, отаких, як ми, і молодь або школярі.

Молодята зайняли місця на балконі. Нікого поряд із ними не було і якось не хотілося особливо ще з кимось ділити цей балкон. Музиканти налаштовували свої інструменти й через декілька хвилин почалося справжнє видовище. Ніхто із сусідів так і не прийшов, і Мирослав полегшено видихнув. Він взяв руку Ліди й машинально почав її гладити. Звідки взялася в нього така звичка, він уже не пам’ятав. Під час першого антракту вони спустилися в буфет і замовили сік із канапками. Потім, уже сидячи на своїх місцях, роздивлялися на публіку поруч. Трохи знизу справа сидів японець, зовсім справа — дві пенсіонерки, а зліва — молода пара. Усі були зайняті своїми справами.

Почалася друга частина й знову Мирослав узяв Лідину руку. Він так само гладив внутрішню частину її долоні, потім — уздовж кожного пальчика. Балет ставав усе динамічнішим і Ліда разом із ним виглядала все більш збудженою. Якось після чергового прогладжування пальця вона ніби здригнулася. Від неї віддавало жаром, схоже, вона була дуже збудженою. Взагалі такі помпезні місця, специфічна публіка, балет із гарними, злегка оголеними тілами акторів, у поєднанні з класичною музикою — це, виявляється, до біса збуджує. Ліда аж тремтіла.

Мирослав уже був і не радий, що взяв її руку. Взагалі це вважається в театрах дурним тоном, тримати одне одного за руки, потрібно дивитися спектакль, а не сюсюкатись, але це легше сказати, ніж зробити, а ще, виявляється, робити те, що не прийнято або й заборонено — це надзвичайно збуджуюче. Ліда взяла його руку й поклала собі на коліно. Мирослав одразу відчув, як її тілом пробігли мурахи. Він питливим поглядом глянув на неї. Його очі запитували: «Ти впевнена?». Вона, не говорячи ані слова, впевнено підтвердила, що так.

На ній було легка ситцева сукня. Її рука поклала руку Мирослава на коліно під платтям. Той знову поглянув на неї із запитанням. Відповідь була та ж. Ледь порухавши пальцями, він відчув, як її тіло затремтіло. Це так незвично, і, головне, воно так збуджує, особливо коли не можна. Мирослав злегка провів рукою по її нозі, опускаючи пальці до внутрішньої її частини.

Ліда відкликалася на кожний його рух, поступово розводячи коліна в сторони. Ці ігри так захопили, що лише тепер вони збагнули, що хтось може їх побачити, але це тільки ще більше збуджувало. Ліда акуратно поклала свій жакет на коліна так, щоб ніхто нічого не помітив, і ще більше розвела коліна. Мирослав нарешті збагнув сенс цієї гри й поступово, пробираючись рукою по коліну, відчув, як зарухалися її сідниці, а тіло віддавало теплим паром.

Вона з кам’яним і непорушним виглядом обличчя, намагаючись не привернути зайвої уваги, дивилася на сцену, де розгорталися не менш драматичні сцени, а актори демонстрували пристрасті, які лише ще більше збуджували.

Коли Мирослав ще раз поглянув на неї, її обличчя говорило одне — не зупиняйся. Плавно й поступово його пальці проникли під її трусики. Її таз нестримно зарухався. Пальці опускалися все нижче, впершись у перешкоду з цупких і гоструватих волосиків. Її стегна рухалися, не маючи сил всидіти на місці, коліна вона то розводила, то стискала, а все її тіло чекало цієї самої миті, коли пальці доторкнуться її змученої жагою насолоди жіночої плоті.

Пальці рухалися все нижче і нижче, тіло тремтіло, а серце ось-ось від збудження вирветься з грудей. Лідині щоки трішки почервоніли, але не лише вони, навіть мочки вух і ті видавали збудження.