АССА

Наступного дня Мирослав був геть занурений у роботу. В обід він набрав Ліду для того, щоб поцікавитися де і в скільки вони мають зустрітися. Ліда довго вибачалася, але попередила, що в неї якісь невідкладні справи й що раніше п’ятниці ніяк не вийде зустрітися. Це, звісно, засмутило Мирослава, але і з’явився додатковий час остаточно зануритись у роботу після відпустки.

У середу десь о 16:30 в Мирослава вирвалося:

— Вау… — Мирослав не міг повірити своїм очам. — Привітай мене! — звернувся він до Маші. — Нарешті це сталося…

— Що сталося? Із чим привітати? — збентежено запитала Маша.

— Нарешті це сталося… Я склав останній іспит з АССА!

— Ого, вау! — уже вирвалося в Маші.

Вона знала, що ACCA (The Association of Chartered Certified Accountants) — це глобальна міжнародна асоціація сертифікованих присяжних бухгалтерів, жоден із їхніх фінансових директорів до цього не володів цією кваліфікацією остаточно й що Мирослав — перший. Їй перехопило подих.

— Це тепер тебе точно перехватить хтось із цих безсовісних хед-хантерів.

— Що у вас за шум? — запитав Валентин, зайшовши в кімнату.

— Мирослав отримав кваліфікацію АССА, — не вагаючись, повідомила Маша.

— Вітаю! — протягнув руку Валентин. — Здається, у нас є привід для свята, — натякнув він на те, що такі речі варто відсвяткувати.

— Сьогодні й відсвяткуємо, — одразу зголосився Мирослав.

— Ні, сьогодні в мене не вийде, — заперечила Маша. — Краще завтра.

— Гаразд, — підтримав Валентин. — Завтра після роботи всі йдемо в бар.

Наступного дня після роботи своєю невеличкою компанією, до якої приєдналася Сніжана з бухгалтерії, заступник головного бухгалтера, причому та була таким замом, що по всім головним питанням легше було до неї звернутися, ніж до Наталії Сергіївни — її керівника.

Після третього тосту стало очевидно, що всі з присутніх поступово здавали цей екзамен, але ще ніяк не можуть отримати довгоочікуваний сертифікат. Не приховуючи легку заздрість, Мирослава вітали, бажаючи вдалої кар’єри й отримати нарешті таку довгоочікувану посаду фінансового директора.

Валентин при цьому зовсім не заздрив, а навпаки, щиро його в цьому підтримував. Це здалося підозріло. «І це вже вдруге», — подумав Мирослав.

Компанія пила, веселилася й ближче до десятої розійшлися. Була підозра, що Валентин зі Сніжаною продовжили спілкування, але вони дорослі й то вже їхня справа. По Машу приїхав її хлопець, а Мирослав викликав таксі.

Увесь наступний день Мирослав був зайнятий новим проєктом, а всі знали, що в такі моменти його ліпше не чіпати. Ще однією особливістю було його специфічне відношення до того, що відбувається навкруги, тому він спокійнісінько працював, занурений у свій проєкт.