Щоденник холостяка

Розмова з Яною

Наступного дня у вівторок Валентин повідомив про початок роботи над due diligence (DueD), і Мирослав із головою занурився в новий проект. DueD — це процедура детальної незалежної перевірки об’єкта інвестування, що здійснюється від імені інвесторів для формування в них об’єктивного уявлення про об’єкт інвестування і зазвичай передує купівлі бізнесу, злиттю чи співпраці. Він зовсім не помітив, як промайнув робочий день, і лише дивом згадав, що на сьогодні в нього запланована зустріч із Яною на 19:00 в Reprisa boutique-cafeé, що знаходиться на Подолі. «Час ще є, але, враховуючи пробки, можна й запізнитися». Він знав, як не любила Яна, коли він запізнювався на їх зустрічі, у неї одразу псується настрій і потім її вже нічим не розважиш до кінця вечора.

Мирослав швидко завершив роботу. Вимкнув свій комп’ютер, не сильно радіючи, що потрібно йти, оскільки саме занурився з головою в роботу й не хотів перериватися і відволікатися. Взагалі в роботі він був надто емоційний та спонтанний — або нічого взагалі не хотів роботи, або входив у неї повністю, не помічаючи нічого й нікого навкруги. Цього дня пробки були помірні й без особливих перешкод він припарковував своє авто на вулиці поряд із кафе, а потім швиденько придбав букет квітів поряд.

«Дякувати небу, вона запізнюється», — заходячи в кафе подумав Мирослав. Він замовив столик із видом на проїжджу частину вулиці, так, щоб споглядати метушню старовинної київської вулиці.

Яна з’явилася лише через п’ятнадцять хвилин, як завжди демонструючи діловитість одночасно з шармом, жіночність і незалежність, відкритість та океан прихованих таємниць.

— Привіт, — невимушено промовила Яна, підставляючи щоку для поцілунку. — Давно чекаєш? — навіть не дочекавшись відповіді, не зупиняючись, продовжувала вона. — А в нас на роботі завал, ледь вдалося вирватися. О, це мені? — вона досить зверхньо поглянула на квіти та подарунки, що лежали на столі і які він їй привіз із Марокко.

Мирослав хотів було дещо сказати, але вона ніби не звертала на нього уваги.

— Офіціанте, замовлення, будь ласка.

Прийшов офіціант, вона швиденько пробіглася по меню. Обрала трав’яний чай і якийсь фруктовий десерт.

— Кави за день вже напилася досхочу, — не зупиняючись продовжувала вона. — Ну що, як з’їздив? Як твій новий керівник? — запитувала Яна, ніби дивлячись не на самого Мирослава, а десь поза ним.

У цю мить йому пригадався афоризм, який він десь прочитав, але не запам’ятав ім’я автора — «жінка бреше, навіть коли мовчить». Як влучно сказано, і це не образа, так склалося за роки еволюції, що багато речей відбуваються майже автоматично й неусвідомлено. Ось і зараз Яна продовжувала грати свою звичну роль, не бажаючи щось змінювати або принаймні щиро поговорити.

— Яно, я хотів давно вже тобі дещо сказати.

— Чекай хвилинку, — перебила вона.

Офіціант саме приніс десерт і чай.

— Так що ти хотів розказати?

— Яно, — знову почав Мирослав, він ніби збирався з духом і думками. —Ми маємо розійтися, — нарешті вимовив Мирослав.

У Яни вирвався незвично істеричний сміх.

— Любий, це ти так жартуєш? — продовжуючи гратися і дивитися поверх нього, вимовила Яна.

— Ні, я серйозно, — вимовив Мирослав і в цей момент ніби якийсь тягар спав у нього з душі.

— Ти що не здоровий? — не вірячи тому, що відбувається, продовжувала Яна.

— Зі мною все гаразд, з нами не гаразд, — відповів Мирослав.

Яна забігала очима в голові перебираючи різні варіанти відповіді. На таке вона точно не очікувала.

— Стривай, ти що мене кидаєш? — здивовано запитала вона.

— Ні, що ти. Ми лишаємось приятелями, але не коханцями.

У Яни знову вирвався якийсь істеричний сміх. Їй ще ніхто такого не говорив і вона була явно спантеличена.

— Чекай, тебе що не влаштовує наш секс? — припустила вона. — Чи, може, ти образився, що я не поїхала з тобою? Ти що за два тижні знайшов собі когось? От я дура, як я одразу не зрозуміла. Ну й швидкий ти, ну ти й покидьок, — уже грубіше почала висловлюватися вона.

У залі парочки почали повертатися й дивитися в наш бік. Яна так емоційно на все реагувала, а враховуючи, що вона приваблива дівчина, не звернути на неї увагу просто було не можливо.

— Яно, — продовжував Мирослав. — Ти — прекрасна й чудова дівчина, і я радий, що ми зустрілися, але я не можу більше обманювати ні себе, ні тебе. Вся річ у тому, що ми — не пара.

Яна хотіла щось відповісти, але Мирослав продовжив.

— Я це роблю навіть більше для тебе.

— Що ти верзеш? — випалила Яна, ти б себе чув.

— Розумію, ти ображена й зараз не оціниш цього вчинку, але згодом ти мені подякуєш за це. Ми вже рік разом і спільного майбутнього в нас не буде. Я міг би продовжувати з тобою ще зустрічатися, принаймні жоден адекватний чоловік сам би від тебе не відмовився, але ти втрачаєш не лише час, але й можливість зустріти свою людину.

— Значить, ти мене кидаєш… — задумливо промовила Яна.

— Ні, я даю тобі шанс стати по-справжньому щасливою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше