Вечір після весілля

Якийсь час Мирослав сидів у кріслі з букетом квітів у руках, про щось думаючи і ніяк не наважуючись піти. Потім зовсім легко піднявся, взяв пляшку вина і вийшов із кімнати.

Спустився на поверх нижче, потім майже в кінець по коридору, декілька поворотів і ось вона 183 кімната. Він постояв декілька секунд біля дверей, не наважуючись постукати, потім видихнув і подумки промовив: «Будь що буде», — і постукав у двері. У відповідь зловісна тиша, але всього на декілька секунд. Потім двері відчинились і на порозі стояла з усмішкою на обличчі Ліда:

— Я тебе вже хвилин двадцять чекаю, ти затримався.

— Чекай, — спантеличився Мирослав. — Ми ж не домовлялися.

— Інколи домовленості бувають неголосні, — взявши однією рукою за теніску, ніби затягнула його в кімнату Ліда.

Вона була одягнена в нову марокканську сукню, яку щойно купила.

— Як тобі сукня? — поцікавилася Ліда.

— Такий одяг прикрасить будь-яку жінку, особливо вродливу, — відповів Мирослав, дивуючись, як традиційні жіночі сукні можуть змінювати образ жінки.

Ліда увесь час ходила в джинсах, футболках і різноманітних кедах, тому побачити її в жіночому наряді з розпущеним волоссям дуже незвично й, чесно кажучи, ця магія почала діяти, особливо після келиха вина.

Мирослав довго дивився на неї не в силах відвести очей, потім пестив її волосся і ніжно цілував її шию, довго не наважуючись пошкодити таке неймовірно гарне створіння, яким вона йому здавалася в цей момент. Потім усе різко змінилося і внутрішній потяг, який виривався зсередини, поскидав з них усе зайве. Марокканські готелі такі зручні, там скільки різноманітних столиків, кушеток, стільців і це все з арабською пристрастю, яка взялася нізвідки. На ліжко вони падали стомлені та щасливі.

Вранці, прокинувшись задовго до сніданку, Мирослав помітив, що вони спали в обіймах одне одного. «Дивно, з іншими я постійно тікав в інший кінець ліжка, а тут таке…». Ліда прокинулася й замість звичного «привіт» солодко поцілувала його. Все почалося по новій. Вранішній секс заряджає позитивною енергією на цілий день. Здається, вони стали по-справжньому щасливі.

— А що сьогодні по програмі? — запитала Ліда, коли той уже майже виходив із кімнати.

— Здається, Марракеш, — відповів Мирослав.

— Гаразд, зустрінемося за сніданком, не запізнюйся.

Мирославу не хотілось йти, але потрібно було ще зібратися й здавати кімнату. За сніданком Ліда цвіла, й Оксана, помітивши це, одразу прокоментувала:

— Схоже, Ліда зустріла цієї ночі свого Алі-Бабу.

На що та, не звертаючи уваги, легенько усміхнулася.