Рабат — офіційна та політична столиця

— Через десять хвилин чекаю всіх в автобусі, — голосно, так, щоб усі почули, повідомила Зоя. — Сьогодні знову насичений програмою день, сьогодні столиця країни — місто Рабат.

Один за одним туристи прямували на стоянку готелю до туристичного автобуса. Компанія нових друзів також швиденько поснідала й попрямувала в сторону автобуса, періодично жартуючи з учорашнього вечора.

Ліда, проходячи поряд із місцем Мирослава, на якусь мить зупинилася, потім поглянула на нього, напевно, збагнула, що йому потрібен якийсь час усе пригадати й усвідомити, тому дала йому таку можливість, сівши на своє звичне місце. У думках Мирослав подякував їй за це.

Автобус продовжив свій рух прекрасними марокканськими дорогами в напрямку столиці країни. Зоя повідомила, що до міста Рабат 88 км, а це півтори години шляху. Туристи займалися своїми звичними справами.

Дійсно, за один день він позбувся переконання, у яке вірив тринадцять років. А ще зрозумів, що інколи те, що не кидається тобі у вічі одразу, може стати найціннішим у твоєму житті. Добре, що є пару годин у дорозі, щоб ще разок усе пригадати й переосмислити.

Мирослав вирішив раз на рік переглядати свої переконання та вірування. Він обрав цим днем 24 липня. Саме цього дня він позбувся тринадцятилітньої маячні, яка не давала йому спокійно вільно жити. Він почав перебирати в голові різноманітні свої переконання, які ніколи не працювали, а лише заважали. Хотів було їх записати, але вони були на скільки очевидними, що забути їх просто неможливо. Подумки він почав їх перелічувати: «Одне кохання на все життя, одна улюблена робота, гроші — запорука щастя, справжні друзі, які не зраджують, чесні політики, хороша влада та багато іншого…».

Він нарахував із десяток, вирішив почати саме з них. «О, стоп», — пригадав Мирослав. — «Є ще одне, зовсім нове, щойно з’явилося — переконання, що люди — це всього лиш біологічні роботи й що вони нічого не вирішують, лише пливуть наперед спланованою дорогою життя, роблячи вид, що від них щось залежить. Ця ідея з’явилася зовсім нещодавно й було б добре не тягнути її тринадцять років, а зрозуміти все набагато раніше».

Екскурсоводка Зоя своїм дзвінким і бадьорим голосом почала розповідати про місто Рабат — столицю Марокко, наводити різноманітні дані про кількість населення та час заснування, словом, усю ту нікому нецікаву інформація. Усі столиці мають щось схоже — чисту та доглянуту адміністративну частину міста, а ще монументальні споруди для надання та підтвердження статусу влади.

Екскурсія розпочалася з Королівського палацу — резиденції чинного короля. Величні споруди, навколо яких ошатні та доглянуті величезні за розміром площі. При вході до палацу несе варту почесна охорона в традиційному вбранні. Цікаво, що кожної п’ятниці рівно о 12:30 король здійснює урочистий виїзд на молитву в мечеть Аль-Фас, яка знаходиться навпроти палацу. На жаль, цього моменту ми не застали, але гід розповіла, що свій виїзд він здійснює із султанською парасолькою в супроводі свити та на білому коні. Навкруги палацу — зелені площі з пальм та багато-багато троянд.

Наступною екскурсійною зупинкою стала Шелла, або Sala Colonia, — комплекс стародавніх і середньовічних руїн. Це одне з найдавніших людських поселень у цьому регіоні. На вершинах мінаретів ростуть дерева, на них же гніздяться лелеки та інші птахи. Після землетрусу, який стався 1755 року в Марокко, ці місця вже ніхто не відновлював, тому тут і оселилося багато птахів, особливо лелек, можливо, навіть і з України.

«Але ж брудні ті лелеки. В Україні вони чисті, охайні та вгодовані, а тут якісь миршаві, галасливі та брудні. Що значить — не вдома», — зауважив Мирослав. Далі по програмі був мавзолей Мохаммеда V, який складається з кількох будівель — мечеті і музею історії алавітської династії. Збудований мавзолей із білого італійського мармуру та стоїть на постаменті заввишки 3,5 метри.

Далі група переїхала в центр міста, так звану касба Удая, з її вузькими вуличками та біло-блакитними будиночками, схожими на грецькі. Мальовничі місця та гарна туристична локація, у яких виходять чудові колоритні фотографії. Наступною туристичною локацією стало античне римське місто, точніше, розвалини того місця. Цікаве воно передусім своїм розміщенням і кліматом. Гуляючи його стародавніми вуличками, вдихаючи чисте й збалансоване повітря, само собою думаєш про прекрасне. І римляни теж думали. У них навіть ванни були оздоблені мозаїкою, яка ще збереглася в деяких місцях.

Але вразило більше поселення, що розташовувалося поруч трохи на схилі. Як пояснив гід-марокканець, люди, які живуть у тому поселенні, не працюють, а живуть лише з подаяння. Усе завдяки одному святому, який жив у тому місці.