Вечірка в барі

У барі вже сиділи Вадим і Ліда, Оксана ще збирається, як той пояснив. У Мирослава була одна звичка — він завжди за всіх платив, тому друзі з’являлися самі по собі. Ось і цього разу він замовив пиво, а дівчатам вино та різноманітні легкі закуски. Поглянувши навкруги, він помітив, що майже вся група зібралася. Група хлопців стрибала в басейн, розпліскуючи воду навкруги. Вони навмисно намагалися створити найбільшу хвилю води від так званої бомбочки.

Підійшла Оксана, вона виглядала чарівно, як і завжди, і мала досить легку вдачу. Схоже, ніколи й нічого не брала близько до серця. Вона присоромила нас і запропонувала випити щось міцніше, так би мовити за повноцінне знайомство та гарну подорож. Мирослав спочатку відмовлявся, аргументуючи це тим, що він швидко п’яніє. Але сперечатися з Оксаною — то виявилося марною справою. Віскі “Jack Daniel’s” уже стояв на столі.

Чарка за чаркою, настрій потроху почав повертатися. Оксана так мило усміхалася після кожного жарту Вадима. «А гарні вони люди», — уже напідпитку подумав Мирослав. — «Добре, що вони мені трапилися». Спочатку наші сусіди, що сиділи поруч, хотіли повести розмови на якісь сучасні теми, на що Оксана сказала своє рішуче «ні». Мирослав розповів свій улюблений анекдот, а потім історію, яка трапилася з ним у потягу, про того недолугого провідника з його «чумою єгипетською». Усі голосно сміялися та виглядали розслабленими й веселими. Здається, ще була текіла, а що далі…

У носі щось залоскотало. Мирослав відмахнувся рукою. Знову цей лоскіт. Він рукою вже провів біля свого носа, ніби захищаючи його. Потім щось ніби доторкнулося до нього. Він розплющив очі. Якийсь силует. Жінка. «Я сплю і мені сниться жінка», — здогадався Мирослав. Знову дотик. «А чому, коли я сплю, мене хтось постійно торкається?». Мирослав знову розплющив очі — точно жінка, і здається, це обличчя мені знайоме, десь я вже його бачив.

«Це ж Ліда… А чому вона в моєму сні? Що вона тут робить?» — щось знову ніби погладило. — «Якщо це сон, то чому я відчуваю дотики?».

Мирослав знову розплющив очі. Лежачи поруч та схилившись на одну руку й усміхаючись, на нього дивилася Ліда. «Здається, це не сон. І що вона тут робить?» — почав розмірковувати Мирослав. «І чому вона так підозріло усміхається?». Поступово почала повертатися пам’ять. «Здається, учора в барі ми добре повеселилися. Пам’ятаю анекдоти, жарти і текілу, а що далі — не пам’ятаю».

Мирослав розплющив очі й поглянув на Ліду.

— Доброго ранку, Ромео, — якось іронічно привіталася Ліда, спробувавши знову погладити його по носу.

«Так це вона пір’їною мене лоскотала!» — здогадався Мирослав.

Він трішки припіднявся на подушці й привітався.

— Привіт, а що…

Ліда поклала свій палець на губи Мирослава, ніби змушуючи його замовчати.

— Все добре, розслабся.

Мирослав повільно припідняв за краєчок свою ковдру й помітив, що він був абсолютно голий. «Ого, значить учорашній вечір вдався. Судячи з її усмішки або нічого не було, або їй сподобалась, а по відчуттям точно щось було…».

— Схоже, я вчора трішки перебрав, — почав виправдовуватися Мирослав.

Ліда, не звертаючи на це уваги, з легкою усмішкою зупинила:

— Так, час збиратися сьогодні ще один насичений день і скоро сніданок. Я піду до себе в кімнату приготуюсь і зустрінемося в ресторані.

— Гаразд, — погодився Мирослав.

— А що… — хотів було він поцікавитися, як Ліда одразу його зупинила.

— Потім, потім поговоримо.

Ліда одяглася. «А фігура в неї нівроку. Як я не помічав раніше?».

Мирослав спершу випив води, прийняв душ, почистив зуби, одягнувся та пішов снідати.

Спускаючись до ресторану, знайомі з групи віталися та усміхалися. «Щось учора точно сталося», — почав здогадуватися Мирослав.

За столом уже сиділи Вадим з Оксаною. Вони були щасливі, як ніколи.

— Доброго ранку, — привітався Мирослав.

— Привіт, Ромео, — піджучив його Вадим. Оксана одразу його підштовхнула, кажучи, щоб Мирослав не звертав на нього увагу.

— А ти що, взагалі нічого не пам’ятаєш? — здивовано запитав Вадим.

— Ні, пам’ятаю анекдот, розповідь про провідника, текілу пам’ятаю — і все.

— І все? Так то був лише початок!

— Лише початок? — розгублено перепитав Мирослав. — А що взагалі вчора було?

— Ти що не пам’ятаєш, як вітав дружину власника ресторану?

— Ні…

— Ого, це потрібно було бачити. Тебе так представляли, як поп-зірку.

— Ви глузуєте, — засумнівався Мирослав.

— Та дай людині поснідати, дорогою розповіси, — з радісною усмішкою та блискучими очима втрутилася в розмову Оксана.

«А в них учора точно щось було», — подумав Мирослав, дивлячись на Вадима з Оксаною. «По жінці завжди видно такі речі. Вона стає ніжнішою, спокійнішою та від неї добре пахне».

Мирослав пішов обирати собі сніданок, блукаючи між столами з різноманітними шинками, сирами та круасанами. Одразу ж на місці випив  стакан апельсинового фрешу, потім набрав ще одну склянку. «О, ніби стає ліпше». Їсти не хотілося, але попереду цілий день, так чи інакше щось потрібно перекусити. Він узяв яєшню, шинку та бекон, помідори з огірками, а також каву з круасанами та джемом. Марокко якийсь час перебував під французьким впливом і це вплинуло на місцеву кухню. Круасани тут присутні в усіх готелях. І знову ці дивні усмішки, дехто навіть плескає по плечу. «Що там вчора могло такого статися?».