Частина 6

Частина 6

Глава 30

- Тіллі, де Корі?! - Алек заявився прямо до Храму і без жодних привітань рявкнув своє питання

- Вибач, не можу сказати

- Заборонила? - видихнув він

- Так, сказала, що їй треба закінчити роботу і вона не хоче аби їй хтось заважав

- Закінчити? - з жахом видихнув Ал і притулився до стіни

- Що?

- Кінець. Вона піде. На цей раз назавжди,- пробурмотів він

- Чекай, може можна якось щось зробити? - спитав Рамір з натяком

- Наприклад?!

- Її майстерня? Там є дещо дуууже цікаве і небезпечне...

- ... що Алек міг би вислідити,- здогадавшись, просяяла Тіллі

- Хіба її майстерня не зруйнована? - нахмурився Алек і навіть трохи випрямився від цього проблеску надії

- Тоді б весь світ зруйнувався! Ні, я її перенесла

- А Корі точно туди прийде?

- От і перевіриш

Алек витратив ще декілька днів аби знайти її майстерню, а потім декілька разів спеціально руйнував захист, аби викликати її. І ось сьогодні, нарешті

- Корі... - видихнув він

- Ал? - хмуро спитала Корі і видихнула, певно зрозуміла його задум

- Нічого не хочеш мені сказати? - все ж зірвався Алек. Гіпсу і бинтів на ній вже не було, та і взагалі вона виглядала... нормально

- Тут? Зараз? - перепитала вона, але він так і дивився на неї. Видихнув, Корі проговорила,- мені просто потрібен був час, аби оговтатись! Для мене то все відбувалось надто швидко і часто! Я все життя тікала від емоцій, а тут їх було занадто багато

- І ти втекла!

- Взяла паузу, аби видихнути!

- Без мене, без нас!

- Алек... всі ті емоції були через тебе, я не витримувала

- Ти могла прийти до мене, до брата, а не ховатись!

- Я не довіряла тоді... досі не довіряю...

- Мені?!

- Собі, своїм силам. Ти навіть уявити не можеш скільки разів за ці місяці я там все знищувала!

- Місяці?! Тебе 2 тижні не було

- Для мене то було довше

- То... ти...

- Повернусь туди і...

- Корі... Пташко, будь ласка...

- Ал, не треба. Стосунки то надто складно для мене, мені краще залишатись одиначкою. Вибач, що...

- Потім договоримо, ходімо вже додому,- Алек протягнув до неї руку і помітив, як смикнулась її у відповідь, наче вона автоматично хотіла дати йому долонь, але стримала себе, ще й почала потирати зап’ясток

- Ні. Раз ти тут то я маю це тобі сказати. Я не створена для... стосунків. Ви б зі мною були нещасні, а я бажаю вам щастя і не займатиму місце тієї, хто зуміє вам, тобі, його дати

- Який там спогад? - кивнув на її руку, спитав Алек, навіть не замислюючись над її словами, - я знаю цей браслет. У Злати колись такий був, до того, як вона твого брата зустріла, і там був спогад...

- Про дракона, якого вона колись кохала,- кивнула та і знову сховала браслет під рукавом

- Хто там?

- Що це змінить?

- Змінить?! - раптом зірвався він. - Ти просто зникла! Знову! Де ти була весь цей час?! Я шукав тебе! Ми шукали тебе!

- І ти знайшов

- То?..

- Що?

- Де ти була?!

- Що це змінить? - повторила та, знову уникаючи його погляду

- Корі... Не тікай

- Як ти мене знайшов?

- Не сподівайся на підказку, я все одно тебе знайду, знову. Рано чи пізно. Завжди

- Не витрачай на мене своє життя. Живи. Живи далі, будь ласка! Забудь мене!

- Ти весь час в цьому браслеті, ось чому ми тебе не бачили,- проговорив Алек і підійшов ближче

- Не зовсім. Але я туди повернусь

- Він не розрахований на постійне використання

- А мені і не треба, це просто як... згадка про... щоб не зійти з розуму, поки я не там. Я просила тіней аби вони... певно, все ж треба їм наказувати

- Про що ти їх просила? - спитав Ал, але потім і сам озвучив відповідь. - Ти знов хочеш, аби тебе забули

- Так, так всім буде краще. Повір. Ти, нарешті, зможеш жити далі і... знову зустрінеш кохання

- Чому ти так впевнена?

- Бо мені обіцяли твоє щастя,- сумно так посміхнулась Корі, ховаючи очі