Частина 4

Частина 4

- Чекай... Кім?! Наш Кім?! - ахнув, перепитала Злата. Алек зміг лише кивнути і  дуже красномовно глянув на Луція, до якого прийшов в лабораторію, після їхнього повернення аби... видихнути, але той запросив сюди всіх! Як же він зараз розумів Корі!

- Де Корі? - спитав Влад, стискаючи плечі дружини

- Я не знаю. Вони з Тіллі зникли одразу. Але з нею все добре, навіть рука пройшла

- Рука? - перепитав Горан і Алек видихнув, стримуючи лайку. О, він як ніколи розумів Корі! Як же він хотів зараз просто зникнути!

- Вона травмувала руку, ліву, але потім саме лівою рукою і застрелила... Кіма

- Застрелила? А де вона зброю взяла? Вона ж наче зв’язана була?

- Створила, певно,- втомлено відповів Алек і відчув як Йона м’яко ткнулась в його руку, заспокоює, зрадниця.

- То, що тепер?

- Можна видихнути. Мага більше немає, Коста під замком. Хіба що...

- Що? - нахмурився Алек, коли Зорана так багатозначно замовкла, дивлячись на нього

- Ти не збираєшся висувати проти неї звинувачення

- Я?.. Звинувачення?.. - розгублено перепитав він і видихнув. Ну, звісно. Він же бісів правильний ранар! Як же він втомився від цього. Алек знову видихнув, прикриваючи віки, намагаючись знайти спокій в якомусь приємному спогаді. І вперше цей метод його підвів, бо пам’ять підкинула спогад про тепло її тіла і руку, що так ніжно і міцно одночасно обіймала його талію, її губи на його шиї... - Не розумію про що ви! - злий на себе, цей спогад, Луція та всіх у цій кімнаті, Алек скочив на ноги

- Ал...

- Мені вже час,- буркнув той і зник.

Глава 23

- Можеш організувати мені візит до Наві? - розуміючи, що пошкодує про це, попросив Алек

- Любчику, нащо? Проситимеш моєї руки в мами? - підняла одну брову мати його дитини, що лежала на хмаринці в своїй кімнаті на верхівці найвищої вежі Вирія

- Після десятка твоїх відмов? Допоможе? - пирхнув той, відчуваючи вже знайомий коктейль з розпачу, злоби і полегшення, що відчував щоразу, коли вони піднімали цю тему

- Ні, я не створена для родини,- байдуже відмахнулась та і м’яко встала на ноги

- Як дитина? - дивлячись на її живіт, спитав Алек. В нього буде дитина. Дитина! А все про що він може думати...

- Все чудово, з минулого твого візиту виросла ще більше, показати? - розкриваючи халат і демонструючи йому своє прекрасне, не зважаючи на вагітність, тіло спитала Аера

- Так, звісно,- пробурмотів той, роздивляючись власну ще дуже маленьку, але його, власну, дитинку, що нібито плавала в хмаринці, на яку перетворилась Аера

- То, нащо тобі в Наві? Знову кицьку свою шукаєш? - спитала вона і запахнула халат

- Вона на моїх очах вбила і майже одразу зникла разом із Тіллі. Їх вже два тижні немає ніде, але цього взагалі ніхто не помічає! - зірвався Алек. Два тижні від Корі ні слуху, а Влад спокійний, наче все так і має бути! Два тижні він взагалі ніяк не міг з нею зустрітись, не міг її знайти і його потроху захоплював страх, в якому він і сам собі боявся зізнатись. Страх ніколи її більше не побачити. Страх від того, що вона виконала ту свою обіцянку і... зробила все, аби вони більше не бачились. Можливо так і треба, все ж... все ж в нього буде дитина, але...

- Окрім тебе. Щось це вже було, здається,- посміхаючись, протягнула мати його дитини і він знову спіймав себе на думці, що... ні, не можна про це!

- Аера

- В Наві про неї краще не питати, бо там на твою кицьку дуже злі

- На неї полюють? - він аж завмер від... Та що ж таке! Зберися, Алеку!

- Ні, не настільки та і офіційних підстав для цього немає. Кицька твоя розумна

- Тоді де вона?!

- Може на викликах? Мама каже, що наві посилають їй майже всі виклики, що до них надходять, мстяться таким чином

- Всі два тижні на викликах? Ні, тут ще щось, бо якщо б вона була тут, я б її вже знайшов! Ще й Тіллі зникла

- А ось це ні. Тіллі тут, в Храмі, вони там з Раміром здружились. Щодо Корі, то можеш її просто викликати, якщо вже так скучив,- хитро протягнула Аера, спостерігаючи за його реакцією

- Викликати?

- Молитва, до тіні з благанням про допомогу. Не дякуй, любчику!

Алек сидів в своїй тихій напівтемній кухні і просто розмішував цукор, який він навіть не поклав, в чашці з вже холодним чаєм. Думки змінювали одна одну і він вже давно припинив навіть намагатись їх контролювати. Ті слова... чи справді він їх чув? Чи... Корі... Аера... дитина...

- Алек? - раптом, наче матеріалізувався прямо з його думок, пролунав голос Корі. - Гей, з тобою все добре?

- Корі? - він підняв голову і розгублено моргнув. Вона дійсно стояла перед ним, в тому самому темному одязі, з тим самим рюкзаком, навіть волосся зібрано в пучок, як і тоді, коли він її вперше побачив