Частина 3

Частина 3

Глава 19

Влад з тривогою роздивлявся навколо в пошуках хоч якихось слідів сестри. Він вдруге був в сестриному домі, а тому не міг сказати чи це звичний стан речей, бо з першого погляду все було доволі нормально

- Братка? А ти?... - за його спиною раптом здивовано почала Корі

- Вирішив самостійно до тебе завітати, бо... Що в тебе з шиєю?!!

- Вже все добре, так голос інколи зникає, але лікарі кажуть, що... все добре

- Ти тому до нас не приходила?! - видихнув він

- Не хотіла лякати. Як ти дізнався, що я тут?

- Горан, а йому...

- Тіллі,- з видихом договорила Корі. - Не знаєш як вона?

- Хіба вона не з тобою?

- Ні,- коротко відповіла Корі і швидко відвернулась, аби брат не побачив її сльози

- Гей, Корі? - тихо окликнув Влад і обережно обійняв сестру. - Все добре, ти вдома,- проговорив він, але Корі навпаки раптом зірвалась на істерику. Влад притиснув її сильніше, м'яко малюючи кола на її спині. Коли сестра нарешті затихла, тихо спитав, - що там трапилось? Розкажи

- Я хочу забути,- ледве чутно відповіла та

- Щось... погане?

- Навпаки,- коротко і сипло відповіла Корі, а Влад лише сильніше нахмурився. - Все добре. Все буде добре. Не хвилюйся, просто мені треба трохи більше часу

- То може краще до нас?

- Ні, братка. Мені краще самій. Обіцяю, що нікуди звідси не піду. Вже всі знають, що я повернулась?

- Ні, тільки ми. Хочеш, аби так і залишалось?

- Так

- Корі... Не хочеш зі мною, то може Злата чи Горан?

- Та ні, не треба

- Тобі ж погано

- Так, дуже, але... Мені просто треба набратися сил і сміливості

- Для чого?

- Щоб... Я навіть вимовити то зараз не можу,- видихнула Корі, прикриваючи очі, знову повні сліз

- Пішли до Раміра? Або Карла, Монті,- Влад поклав долоні на її плечі, намагаючись зазирнути в очі. Та лише мотнула головою з гіркою посмішкою, обійняла руки брата і на хвилину уткнулась в його плече

- Дякую, що зайшов. Обіцяю, я скоро повернусь. Йди до своїх і... Привіт родині

- Кор...

- Ладно, поклич Горана

- Не зникай,- попросив брат і лише дочекавшись її кивка, він м’яко поцілував сестру в лоб і пішов.

- Корі!

- Ого, швидкість,- видихнула Корі, яка не встигла навіть очі толком витерти

- Влад дуже наполягав,- смикнув плечима Горан. - Чаєм пригостиш?

- Так, звісно, ходімо, - трохи розгублено кивнула та і, нарешті, потрапила всередину, де одразу почала щось там гриміти чайником і чашками. - Гор...

- А?

- Тіллі з тобою спілкується?

- Так,- трохи нахмурився той

- З нею... все добре? - так і стоячи спиною до нього, спитала Корі

- Так,- кивнув Горан і підійшов до неї,- Корі

- Що?

- Комусь потрібні обійми

Вона уривчасто видихнула, опускаючи плечі і тихо схлипнув, все ж повернулась до нього

- Ось так,- тепло проговорив Гор, м’яко обіймаючи її

- Горан...

- Навіть не починай! - доволі різко відповів той

- Ти вже третій день до неї ходиш і нічого мені не розповідаєш!

- Чорноокий, він не може,- м’яко проговорила Злата, яка вже доволі важко пересувалась. Видихнув, Влад поцілував долонь дружини і усадив її на свій стілець, навпроти Горана, якого вони, взагалі-то запросили на домашню вечерю, але їсти так і не запропонували

- Скажи хоча б як вона,- тихо попросив Владика

- Ми працюємо

- Корі йде на контакт?

- Ми працюємо,- повторив Гор

- Ти все ще плануєш звертатись до Стаса? - спитала Тіллі, що раптом з’явилась в кімнаті

- Що?! Стас? Їй... потрібне медикаментозне лікування? В клініці?!

- Злата, спокійно,- проговорив Горан, кинув не дуже добрий погляд на Тіллі. - Ти б замість того, щоб нервувати мою сестру, завітала все ж до Корі. Вона кожну нашу зустріч про тебе питає!

- У вас щось сталось? - це вже Влад спитав, схвильовано спостерігаючи за важким диханням дружини

- Це виключно між ними,- замість Тіллі відповів Горан

- То ти знаєш, але знову не скажеш