Частина 2

Частина 2

Глава 13

- Привіт, красунчику! - втомлено витягуючи ноги, привіталась Корі

- Тебе шукають,- похмуро відповіла тінь її небожа по інший бік вогнища

- Знаю, любий, тому ми і спілкуємось з тобою раз на місяць,- відкидаючись спиною на дерево, відповіла вона

- Мене їм не вислідити,- самовпевнено фиркнув Санді і Корі лише посміхнулась

- Як там удома?

- Амі з Авітою та Рамом знову забіг влаштували. Дядько Лу з татом мало не посивіли, поки їх шукали

- Рам - це син Раміра? Вони що з собою малого духу Вирія затягнули?

- Та вони постійно втрьох тусуються і світами бігають!

- І де ви їх із Лу Реєм цього разу знайшли? - реготнула вона.

- На третьому кільці, ходили подивитися на винахід дядька Кая!

- Далеко залізли!

- І так щоразу, коли мама із Зораною зайняті

- Вони просто користуються тим, що Луцій та Влад зайняті у Фортеці

- Тому ми з малим на варті

- Як навчання?

- Лу Рей вже 5 факультет закінчує

- Я про твоє запитувала. Як екзамени?

- У процесі

- Ясно. Ти хоч готуєшся?

- Корі!

- Добре-добре! Що там із силами у молодших?

- У Амі сили більш на мамині схожі, а у Лу Рея активні так і не прокинулися. Мабуть, перейшли в його супер мізки та до ре-ечі, у тебе скоро на одного племінника чи племінницю стане більше

- Ого! Батьки раді, напевно

- Мгм, а решта в передчутті

- Передавай мої привітання і...

- Тобі вже час? - зітхнув, уточнив Сандал Рей

- Так. Сім'ї привіт!

- То, що? Куди далі? - на місці тіні племінника сформувалась інша, що наче увібрала в себе всі тіні навколо

- Не знаю, Тіллі. Це було останнє відоме мені місце, де могла б бути інформація про ті часи,- видихнула Корі і підкинула хмизу у вогнище

- То може за допомогою звернемось?

- До кого? Там всі мені не дуже раді, а знову втягувати родину я не хочу. Хоча... є одна ще істота, можна спробувати, але то вже буде крайня міра. Давай до Раміра спочатку

- А тобі хіба можна на Полотно?

- Він може в нашому світі з’являтись, в тіньовому. Треба буде лише покликати. Що там твої кажуть?

- На них тиснуть, нас шукають

- Погано? - скривилась Корі. Щось подібне вона і очікувала

- Вони тримаються

- Хто? Хто саме тисне?

- Інші Владики, вони тиснуть і на плем’я повнолітніх і на ранарів, і на Кінг, і навіть на тих Стражів Часу чи як їх

- Ого, міцно узялись,- гмикнула Корі. - Давай спочатку до Раміра, а потім вже і з дітками розберемось

- До кого саме ти хочеш звернутись?

- Хочу чи звернусь? - гмикнула та, розуміючи натяк Тіллі. - Пішли до Раміра

- Май на увазі - я все ще дуже проти цього твого плану!

- Саме тому я і шукаю альтернативи, пам’ятаєш?

- Забудеш тут,- буркнула Тіллі і перенесла їх до тіньового світу

Певно все ж треба було подрімати хоча б. Я вже толком і не пам’ятаю коли спала нормально. Мої сни змінились. І на цей раз Тіллі не могла їх зупинити. Надія взяла гору навіть над нею... І найпаскудніше те, що я не могла заскочити в майбутнє і просто переконатись в їхній нездійсненності! Я не бачу власного майбутнього, ніколи толком не бачила, бо власної тіні не маю і прослідкувати відповідно не можу. А вони точно нездійсненні, бо... я була з Алеком, в тій клятій штольні! Ми сиділи біля вогнища (якого там, насправді, взагалі-то не було), я розповідала йому про свої проблеми, якісь події, а він... підтримував мене (Алек, той який хамло) і... цілував. Так, відкрилась скринька Пандори! Якби ж він ще і про себе розповідав, то я б почала сумніватись, що то все сон, але ні. Тільки я, тільки про мене. І ще там була Йона, муркотіла, ласкалась...

Ну, загалом розумієте як я "радію" кожному світанку і як мені “добре” після кожного такого сну.

- Він іде,- вирвала мене із моїх думок Тіллі. Тряхнув головою, я встала і приготувалась до чергової бурі

- Привіт, Раміре

- Ну і наробила ж ти! Чого тут сидиш? Не тягне до родини? З братом побачитись? Він там, до речі, сам на Полотні, бо Злата з дітьми на Півдні все стирчить!

- Ще й як тягне! Але поки в мене ця сила, я не зможу отак просто до нього прийти! Це, в першу чергу, може йому зашкодити!