Вибачення, 10 березня 2020

Протягом цього тижня в мене двічі попросили пробачення. Ні, не за те, що наступили на ногу або ненароком штовхнули, а перепросили за свою поведінку. У нашому суспільстві, де не заведено визнавати своїх помилок у стосунках з іншими людьми, це було чимось дивовижним.

Першою вибачення попросила дівчина, з якою в мене були напружені стосунки, коли я ще працювала в галузі журналістики. Це було п’ять років тому. Тоді вона звинуватила нас із головним редактором… уже сама не пам’ятаю, у чому. Було неприємне листування, а потім розмова. Вона наговорила нам безліч в’їдливих слів і грюкнула дверима. Я ще подумала: "Дивна вона! Може, у неї в житті щось не ладнається?" Мій колега теж не розумів її претензій. Ми знали, що чесні перед колективом. Було неприємно, але я одразу ж забула цю історію.

І ось через п’ять років нас знову звела робота. Я мала бути проєктним експертом на одному онлайн-форумі. А ця дівчина була його співорганізатором. Я отримала від неї повідомлення в месенджері: "Привіт! Зайшла до нашого діалогу скинути тобі програму форуму й побачила, що тут купа негативу. І весь він від мене. Мені дуже соромно за це. Вибач, але я, чесно, не розуміла, якою істеричкою була. Не впевнена, що зараз я змінилася, але я дуже стараюся. Вибач, що так поводилася".

Прочитавши це, я пережила змішані почуття: подив і збентеження, ніби стала мимоволі спостерігачем особистих моментів у житті сторонньої людини. У мене не було до неї жодних почуттів. Вона просила пробачення в себе, я була тимчасовим статистом у її житті.

Я відповіла: "Привіт! Я ніяковію... Не знаю, що тобі відповісти. У мене не було образ на тебе. Я вважала, що ти дивна, можливо, і ти мене теж такою вважала. Але ти точно не погана чи зла. Просто ми не порозумілися".

Інший випадок трапився з чоловіком. Після закінчення дружньої зустрічі з нашими діловими партнерами ми на прощання обмінювалися стандартними ввічливими фразами. І я сказала: "Бережіть себе, сьогодні черговий антирекорд за кількістю хворих на коронавірус". Аж раптом чоловік пожвавішав і прочитав мені лекцію на тему: "Коронавірус — це звичайний грип, не сійте паніку". Я була якраз проти будь-якої паніки, але він мене більше не слухав. Його емоційна промова, адресована мені, тривала хвилин п’ять. У ній він героїчно намагався мене переконати, що загроза коронавірусу дуже перебільшена. Він не бачив моєї реакції й не чув моїх жартівливих реплік. Він був у своєму світі, де боровся з хибними віруваннями натовпу. Мені довелося пережити цей сплеск емоцій. Коли він закінчив, я подумала: "Ну й чудово, що вклався всього у п’ять хвилин". Коли за ним зачинилися двері, я одразу забула про цей інцидент.

Але чоловік нагадав про себе за кілька годин таким повідомленням: "Світлано, привіт! Моя колега запевняє мене, що я був занадто настирливим? Це так? Якщо так, то я, звичайно ж, дуже перепрошую, жодним чином не хотів тебе образити! Мене іноді заносить у розмові, особливо коли гаряча тема". Я відповіла: "Ну трохи таки був, але я це сприйняла як твоє бажання поговорити, а не домінувати наді мною".

Добре, що між партнерами такі довірливі стосунки й колеги можуть говорити про неадекватну поведінку одне одному. Так буває вкрай рідко, і тому дізнатися про це цінно для мене — я ніби мимоволі підгледіла інтимні моменти між близькими людьми.

Чому я не ображаюся в таких ситуаціях? Бо бачу все так, як воно є. Я не приймаю на свій рахунок всі негативні реакції інших людей. Після кожного неприємного слова я запитую себе: "Це про мене?" Якщо внутрішнього відгуку немає, то швидко забуваю все. Якщо відгук є, то питаю себе далі: "Що зачепило? Які слова найбільше "болять"?" І так знаходжу свої слабкості. А потім дякую людині за її роль "злісного статиста" у моєму житті. От і все! У житті не існує образ на іншу людину, все тільки у наших думках.

А загалом я довго посміхалася після цих вибачень. Ну не скажу ж я людям: "Я тут ні до чого, це ви з собою розбиралися, а я й так знаю, що неадекватними були ви".

Але бувають інші випадки, коли людина своєю поведінкою забирає  енергію іншої. Її вчинки можуть бути цілком адекватними та логічними, тому різницю відчути нелегко. У моїх випадках люди боролися з власними демонами, вони перебували в абсолютній впевненості, що поводилися відповідно до ситуації. І лише час чи друзі допомагали їм зрозуміти, що це не зовсім так. Люди, які забирають мою енергію, завжди провокують моїх демонів. І тут відмахнутися та забути ситуацію так легко не виходить.

***