Усвідомлене батьківство, 6 березня 2020

Сьогодні подружка скинула мені в месенджері ключові ідеї психологічного курсу "Свідоме батьківство", який вона мріє пройти, щоб стати найкращою мамою. Я прочитала їх і задумалася: звідки в жінках це вічне переконання: "Я погана мати — потрібно стати кращою"?

Перша ідея курсу була такою: "Головне у свідомому батьківстві — виростити себе, заповнити внутрішні порожнечі й стати цілісними". Тут не посперечаєшся. Але що потрібно робити, щоб стати цілісними, і скільки часу на це знадобиться? Я полізла в Google, і він видав визначення слова "цілісність" із психологічної точки зору.

"Цілісність — це накопичена впевненість у своєму прагненні до порядку та змісту. Це духовна любов до себе як переживання досвіду, який передає визначений світовий порядок та духовний зміст". Так коротко можна подати визначення цього слова відомим психологом Еріком Еріксоном. Інша психологиня, Гейл Шіхі, вказує, що епоха цілісності людини починається з шістдесяти п’яти років. І це логічно: щоб досягти такого стану, необхідно прожити довге насичене життя й здобути мудрість.

Виходить, щоб стати гарними батьками, необхідно повністю прийняти та осягнути себе. Але не можна стати цілісним за десять днів проходження психологічного курсу. Це досягається десятиліттями. А часто так і залишається недосяжним. Ідеї курсу — це лише гарні слова з метою збільшення продажів.

Але все ж таки: чому більшість жінок так прагнуть бути гарними мамами? Чому просто любити свою дитину — недостатньо? Відповідь для мене звучить так: тому що від нас цього вимагає соціум. Безумовна материнська любов, самопожертва заради дитини, вічне служіння — ось це все. У всіх культурах світу є образ Великої Матері — тієї, що дає життя та все необхідне своїм дітям. Ось цей нематеріальний образ, який є взірцем у соціумі, тисне на всіх жінок. Треба народжувати та віддавати всю себе дітям. Але соціум забуває, що Велика Мати перебуває у світі абсолютного достатку та захисту. Вона нічого не потребує, їй не потрібно здобувати їжу, одяг, конкурувати за ресурси, відстоювати й захищати себе. Оточення їй поклоняється, дарує свою любов і повагу. Закони Всесвіту вкотре спотворюються і нам нав’язують духовне поняття як людську здатність.

Стан Великої Матері на Землі недосяжний. І причин є кілька. Хто вирішує питання матеріального достатку жінки? Якщо чоловік, то немає жодних гарантій, що він її не покине, а отже, принципу безпеки не буде дотримано. Якщо жінка сама себе забезпечує — скільки потрібно часу, щоб заробити достатньо грошей для подальшого життя в достатку з дитиною до вісімнадцяти років? Навіть якщо всі матеріальні питання вирішені батьками жінки і вона почувається в безпеці, то дарування дитині себе забирає шанс на самореалізацію у професійній, творчій сфері. Але, щоб бути хорошою мамою, необхідно бути цілісною, а отже, реалізованою у всіх сферах життя: особистій, матеріальній, соціальній. А ще потрібно бути здоровою, а це додаткові час та гроші.

Тому зізнаюся: я погана мама. І видихаю з полегшенням. Мені потрібно щодня вибирати між своїми потребами та потребами дитини. І часто я вибираю можливість самореалізуватися. У цей світ обмежених ресурсів я прийшла з іншою метою — енергетично відновити себе. А душі дитини потрібний ресурс для здійснення своїх цілей. Ресурс від батьків — час, увага, турбота, підтримка, гроші. Коли жінка прожила життя й набула мудрості, коли має гармонійні стосунки з партнером, коли реалізувала себе й заслужила повагу в суспільстві, коли є матеріальна стабільність та комфорт і, нарешті, здоров’я — тоді хочеться віддавати все це своїм дітям. Віддавати без залишку, віддавати з насолодою, не бігаючи в пошуках себе. І я хочу стати такою жінкою. І бути Великою Матір’ю хоч би своїм онукам.

А зараз я, як канатоходець, балансую в питанні материнства. Мені допомагають і мама, і сестра, і колишній чоловік. Дарують свій час та турботу Алісі. Вона в мене розбалувана дитина, не обділена увагою дорослих.

Але в нас з Алісою особливий зв’язок. Як тільки після пологів акушерка поклала мені на груди немовля й ми подивилися в очі одна одній, я відразу впізнала душу, рівну мені за силою, знайому мені. І сказала: "Привіт! Як довго я тебе не бачила! У нас вийшло все, як ми задумали: ти народилася в мене". Тільки наступного дня в мені заговорили гормони материнства, і я зрозуміла, що переді мною моя дитина, бо до цього я бачила зрілу душу в тілі немовляти.

Я обожнюю свою доньку. Діти народжуються не "чистими аркушами", а зі своєю суттю, власним характером, світоглядом. Аліса несхожа на мене. Вона не вірить в інший вимір, сміється з мене: "Мамо, в тебе кукуха поїхала! Які ще видіння? Я нічого не бачу". Ми різні, але мені так подобається її впертість і те, як вона відстоює свою думку, як тупотить ніжкою й показує власну гідність. Аліса вірить лише в білого дракона, якого я бачу поруч із нею. Він її оберігає. Дракони — це її духовна сім’я. Я вдячна Жені за те, що він притягнув у тіло нашої дитини споріднену мені душу.

Діти — це щастя, коли є час насолодитися материнством, коли поряд "своя" дитина. Мені з цим пощастило.

***