Щастя, 12 лютого 2020

Сьогодні я усвідомила ще одну істину — щастя залежить від внутрішнього сприйняття життя, а не зовнішніх обставин. Здавалося, це давно відомий факт. Але знати й розуміти — не те саме.

На ці роздуми мене наштовхнула зустріч із найкращою подругою. Ми були дуже близькими в шкільні роки та зберегли нашу дружбу до цього часу. Я думала, що добре її розумію, але виявилося, нічого не знаю про те, що вона відчуває та як сприймає життя.

Катя сиділа навпроти мене й розповідала, що візити до психолога принесли їй усвідомлення: вона не цінує те, що має. Її пригнічувала відсутність самореалізації, робочі стосунки, буденність життя. При цьому вона мала багато загальноприйнятих матеріальних і духовних благ: квартиру в центрі Києва, освіту MBA, високооплачувану роботу, коханого чоловіка — топменеджера великої компанії, доньку, багато подорожувала. Усе це не впало їй з неба, за кожну частину свого життя вона боролася. Катя була self-made woman і при цьому не відчувала своєї цінності, повноти життя, не насолоджувалася можливостями, які відкривали їй гроші. Навпаки, боялася втратити все.

Подруга говорила про погане ставлення до неї на роботі, про плани отримати річний бонус і нарешті звільнитися. А я думала, яка ж я щаслива. Без житла в центрі Києва, без величезної кількості подорожей і навіть без коханого чоловіка.

Каті потрібна була моя підтримка. У юності вона мріяла політати над Великим каньйоном у США. Ось саме політати, а не відвідати його. І їй це вдалося — два роки тому вони з чоловіком побували в штаті Колорадо, орендували гелікоптер та покружляли над каньйоном. І ось зараз, сидячи переді мною, подруга просила підтвердити — вона молодець, що здійснила свою дитячу мрію.

— Катю, ти велика молодець!

— Дякую, а ти справжній друг! Психологиня сказала, щоб я оточувала себе людьми, які вірять у мене та підтримують мене.

— Нехай тільки такі люди тебе й оточують!

Після цих слів я побачила на енергетичному рівні, як від мене полетіла іскра до Каті, увійшла в її біополе та осяяла його. Я щиро захоплювалася цілеспрямованістю та неймовірною працьовитістю подруги. Для мене такі риси були дефіцитом.

— Світлано, я ж молодець, що змогла виїхати з наших маленьких Черкас, як і мріяла в шкільні роки? Хто ще з наших однокласників поїхав із міста?

 — Я не знаю про всіх, але ти справді розумниця! Добре пам’ятаю, як ти мріяла жити у великому місті.

Я побачила іншу іскру, яка відокремилася від мене й теж полетіла до Каті, але вже не осяяла її біополе, а впала в чорну діру в ділянці грудей. Ця діра була Катиною невпевненістю в собі. Перші щирі слова підтримки дають стимул до розкриття себе, але якщо підтримки багато — є спокуса використати енергію інших для підтримки свого его, піти в ілюзію: якщо всі кажуть, що я молодець, то так воно і є. При цьому внутрішнє відчуття наповненості та щастя замінюється енергією схвалення оточення.

— Катю, намагайся відчути свою цінність незалежно від думки людей, навіть найближчих та тих, кого любиш, — попросила я подругу. — Твоя потреба в самореалізації є духовною потребою, тільки на цьому рівні можна її задовольнити. Слова захоплення можуть дати імпульс, але не заповнять діру зневіри в собі.

— Що це означає? Поясни.

— Це означає, що якщо в тебе матеріальні проблеми, то треба заробляти гроші, якщо в тебе проблеми у стосунках, потрібно вчитися вибудовувати особисті межі та розуміти інших людей. А якщо в тебе зневіра у власних силах, то варто на духовному рівні шукати свою самоцінність незалежно від зовнішніх обставин. Тобто проблема вирішується на тому рівні, на якому виникла. Діру в душі не компенсуєш діамантовим кольє, а діру в кишені — молитвою.

— Мені потрібно над цим подумати. Але дякую! А в тебе в школі яка була мрія? — змінила тему розмови Катя.

— Досягти просвітлення та знайти кохання. Як бачиш, я все ще в процесі її здійснення, — пожартувала я. — Але я пам’ятаю іншу мрію вже в зрілому віці. Тоді я працювала в банку й ненавиділа вранці вставати на роботу. Мріяла про можливість поніжитися в ліжку та неквапно насолодитися ранковою кавою. Ось цю мрію я здійснила. Щоразу, коли з чашкою ароматної кави в руках дивлюся у вікно на людей, що поспішають — насолоджуюся моментом. Я відвоювала в життя ранок! Це безцінно.

Дивне все-таки життя. Я не маю великої зарплати, але маю рівноправні стосунки та повагу на роботі. Я не живу в столиці, але моя діяльність зводить мене з цікавими людьми. У мене немає дорогої машини, але я насолоджуюся поїздками на своїй старенькій Geely: коли бачу сто на спідометрі, то почуваюся неймовірно крутим дівчиськом. Я щоразу кайфую від власноруч вигаданого інтер’єру в моїй квартирі. Засинаючи і прокидаючись, я милуюся комодом, картинами, шторами. Я пишаюся собою й тим, що можу купувати меблі в JYSK і відпочивати з донькою за кордоном.

Мені не подобається фраза: "Потрібно цінувати те, що маєш". "Цінувати" для мене звучить, як "оцінювати", тобто для цього потрібно порівнювати, що маєш ти, а що інші. Потрібно просто насолоджуватися тим, що маєш. Воістину, щастя — це внутрішній вибір насолоджуватися простими речами. В останні роки все частіше в моїй голові звучить: "Я в матеріальному світі — як це круто!"

***