Гусениці, 21 грудня 2019

Найбільший страх є там, де найбільший потенціал енергії. Там, де страх незрозумілий і нелогічний, приховані цікаві історії.

У мене фобія: я боюся гусениць. Будь-яких. Коли помічаю їх у квітах або в овочах, то верещу й відкидаю все подалі від себе. Мої рідні вже звикли до такої реакції. Мама, Таня чи Аліса закочують очі під лоба: "Що, знову?" І періодично рятують мене від "жахливого чудовиська" — гусені.

Чому я так реагую на цих невинних істот? Не пам’ятаю, щоб у дитинстві їх боялася. Але вже років двадцять б’юся в істериці, кидаюся продуктами та прошу очистити приміщення від зелених монстрів. Я розумію, що гусениця не завдасть мені зла. Навіть отруйна не зможе мене вбити чи покалічити. Деякі їхні види на фото дуже яскраві і я можу їх розглядати, і навіть милуватися ними. Мій розум цілком адекватно ставиться до  гусениць. Але тіло? Тіло має власну думку, точніше, свою реакцію.

Люблю езотерику: там, де психологія безсила, вона дає відповіді. Езотерика говорить, що люди сприймають енергію живих істот та закодовану в ній інформацію. На Землі енергія випромінюється від фізичного тіла. По суті, ми реагуємо на ДНК інших. Але, може, не всі люди це усвідомлюють, а лише езотерики? Ми яскравіше відчуваємо споріднені енергії, які, зливаючись, посилюють нас. Найяскравіше відчуваємо й спотворення рідних енергій в інших. І навпаки. Коли хтось транслює нам енергію, яка в нас заблокована чи спотворена, реакція завжди яскрава: від захоплення до огиди. Учені стверджують, що люди на 99% мають спільний геном із шимпанзе та на 90% — зі щурами. Цікаво, на скільки з гусеницями?

Сьогодні слухала лекцію Анаїс. Це допомогло знайти відповідь на запитання: "Чому я боюся гусениць?" У лекції вона ділилася власним досвідом роботи зі своєю фобією — вона боїться павуків. Причина цього — руйнація її геному, що відповідає за здатність створювати тісні зв’язки між великою групою людей — колективні зв’язки. У неї в ДНК прописана здатність єднати людей, як це роблять павуки, сплітаючи свої сітки. Коли вона дивиться на павука, то вловлює від нього енергетичний імпульс, який походить від такого самого, як у неї, геному. Але оскільки її ДНК пошкоджена, імпульс сприймається, як удар, і виникає почуття страху.

А що ж у мене спільного з гусеницею? Я усамітнилася й запитала в іншому вимірі: "Яка здатність гусениці є в мені?" Відповідь прийшла одразу: "Здатність виростити крила".

Крила, Карле! Справжні крила! Я одразу побачила їх на енергетичному рівні. Великі, двометрові, вони переливалися всіма відтінками коричневого кольору в мене за спиною. Це були крила, як у земного птаха, що складаються з кісток, пуху та пір’я. Нічого ангельського. І це диво було прописане в мене в ДНК. Прописане та зруйноване.

Цієї ж ночі було видіння з фрагментом прадавньої історії. Мій предок був учасником генетичного експерименту. Це було, коли люди володіли глибинними знання про наш фізичний вимір (наші вчені лиш на півшляху до розкриття цих таємниць) — десь у період занепаду Атлантиди. Тодішні науковці експериментували зі змінами геному людини, приписуючи йому різні властивості тварин. Людей із крилами створювали як захисників та воїнів. Учасниками експерименту були лише чоловіки. Здоровим тренованим воїнам вселяли вірус, який змінював ДНК на певній ділянці. Після цього в піддослідного протягом півріччя виростали крила.

Це було незручно для життя, але важливо для військової служби. Такі чоловіки усвідомлено обирали цей шлях. З крилами ставало неможливим звичайне життя — вони були величезні, навіть коли складені: кожне близько двох метрів заввишки . Потрібно було шити особливий одяг під крила, періодично їх чистити, жити в просторому приміщенні з високими стелями. Але в бою крилаті воїни були безперечною перевагою. Їхнім головним завданням було виявити загрозу і швидко повідомити про неї.

Крилаті чоловіки-воїни були знищені. Ким і чому — не знаю. Мій предок мав таємний зв’язок із жінкою. Уже після його загибелі в неї народилася дитина. Так збереглася ця штучна мутація. Що заблокувало цей ген навіки — я не дізналася. Натомість згадала, що Маргарита говорила мені про ікарів, яких бачила у видіннях, коли вона працювала зі мною. Сьогодні пазли склалися, я знайшла відповідь, як пов’язана з ікарами — це мої прадавні пращури.

Чи хочу я спробувати відновити геном і виростити крила? Ні. Нині це недоречно. До того ж, це підвладне тільки великому майстрові. А я лише амоторка в езотериці.

До речі, у мене виникло запитання: а навіщо янголам крила, якщо вони безтілесні духи? Ніхто не замислювався? Може, і демони з Середньовіччя були не тільки енергетичними істотами, а володіли фізичними тілами? Може, це була просто інопланетна раса, з якою боролася католицька церква?

***