Розгадка, 11 листопада 2019

Інколи відповіді шукати не потрібно. Завіса таємниці не піднімається для того, хто тільки хоче задовольнити свою цікавість.

Смерть моєї прабабусі Марусі не пов’язана з моїм народженням. Вона не була чимось зловісним і не завдала великої шкоди роду. Її раптове розвтілення було організоване силами, які не задовольняють цікавість інших. Це не моя справа.

Поки я зрозуміла це, минуло чимало часу. Не було видінь, образів та снів. Просто якоїсь миті я зрозуміла, що це не моя таємниця. Так діє яснознання.

Душа бабусі давно залишила навколоземні простори й більше не втілювалася на планеті. Вона далеко. Настільки далеко, що я не могла встановити зв’язок із нею на енергетичному рівні. Ця недосяжність турбувала мене. Розвіяла мої сумніви душа прабабусиного земного кохання — чоловіка, заради якого вона хотіла залишити прадідуся. Його звали Володимир Наумович.

Якось моя мама згадала, що на цвинтарі бачила його могилку. Я розпитала її, яким він був за життя. Тієї ж ночі Володимир Наумович з’явився мені. Це був гарний статний чоловік із блакитними очима та світлим волоссям. Він простяг мені руку й сказав:

— Я можу допомогти знайти ту, яку шукаєш.

— Дякую! Але як? Адже її немає в нашому потойбічному світі.

— Так, тут її немає. Але я можу покликати.

— І вона почує?

— Голос кохання завжди чутно у Всесвіті.

— А ви й досі її кохаєте?

— Кохаю. Вона осяяла моє земне життя, завдяки їй я пізнав силу кохання.

— З нею все добре?

— Так. Вона в далекому світі, серед своїх. Не турбуйся про неї.

Володимир Наумович зник. За годину я прокинулася від того, що кімната осяялася. Наді мною висіла величезна біла хмарина. Вона ласкаво огорнула мене. То була прабабуся. Хмара погладила мене по голові і, відлітаючи, залишила на долоні біло-рожевий цвіт яблуні. Сім’я бабусі Марусі мала великий яблуневий сад. Вона не забула свого земного життя. Квітка була для мене й подарунком енергії, і благословенням водночас.

Спочатку ця історія здавалася зловісною: раптова смерть, можливе вбивство, таємниця на енергетичному рівні, неможливість зв’язатися з родичкою. Але зараз я знаю, що душа прабабусі є частиною великої позаземної цивілізації. Досвід земного життя було отримано, і її забрали додому. Але Земля — складна структура, тому її відхід із навколоземних просторів засекретили. Ось чому померлі душі передають мамі у снах, що прабабусю краще не згадувати.

Тепер я знаю, хто така Марія з мого напівсну. Якщо прабабуся каже, що я людина третього тисячоліття — потрібно в це вірити.

***