Напад, 26 червня 2019 року

Давно в мене не було астральних нападів. Здається, два роки, з часів історії з дружиною Олександра. І ось тепер знову. Два поспіль.

Я знову думала про Тамару. Намагалася побачити, що стоїть за трьома фігурами в балахонах. Говорила з Оксаною, розпитувала про їхні взаємини. Багато чого було дивним. Незважаючи на їхній тісний містичний зв’язок, Оксана мало знала про Тому, про її життя. Вони не були подругами. Тамара поводила себе, як мудріша та сильніша відьма, але нічого не розповідала Оксані, не вчила її, не наставляла. Після низки нападів Ксюша якось спересердя вигукнула Томі по телефону, що більше не може й готова віддати свої здібності. І та погодилася: "Хочеш віддати? Окей, заберемо". Це насторожило Оксану.

Після таких розпитувань та спроб енергетично налаштуватися на Тому, вночі трапився напад. Зазвичай схема нападу така: спочатку сон, у якому через образи мені вкладають думку, що я погана чи роблю щось неприйнятне, потім мене будять — завжди близько третьої ночі — і показують страхітливі картинки. Тіло горить та тремтить. З’являється відчуття, що хтось стоїть поряд із ліжком, тож страх наростає. Цього разу так і було.

Я подумки огорнула себе крилами Іола — не допомогло. Попросила допомоги свого сірого "темного володаря" — мене захистили енергетичним куполом. Та через кілька хвилин захист було зруйновано. Я лежала посеред ночі з увімкненим світлом і продовжувала відчувати на собі всі принади панічної атаки — страх, тремтіння тіла, жар та мороз по шкірі. Так тривало ще хвилин десять. Аж поки з’явився образ білого мага — точнісінько такого, як Ґендальф Білий із "Володаря перснів". Він накреслив наді мною коло зі світла й відігнав з енергетичного простору чорні тіні. Ось тільки тоді я відчула себе в безпеці. Вимкнула світло й заснула.

"Три захисти, один з яких невідомо від кого — таки сильний напад!, — подумала я вранці. — Кого ж я так розгнівила? Невже Тамариних невідомих постатей?"

Другий напад стався через день. Мені наснився сон: на пустельному кам’яному пляжі маніяк із ножем у руках наздоганяв молоду жінку. Я перейняла його увагу: покликала та приготувалася до боротьби. Але моє енергетичне тіло одразу ж було перенесене у вузьку кімнатку, розміром метр на метр. Там невидима сила почала повільно стискати мене за плечі. Спочатку ніжно, але потім все сильніше і сильніше. Я почала пручатися, уявила, що моє тіло виростає, але невидимі щупальця росли теж. Я посміхнулася й подумала: "Ну-ну! Усе одно не здолаєш мене! Я боротимуся до останнього", — і прокинулася. Але мене й далі стискали. Лежу на ліжку, світло ліхтаря пробивається крізь жалюзі, чую звуки вітру через відчинене вікно, а мене продовжує  стискати щось невидиме  — я запанікувала. З останніх сил зірвалася з ліжка й помчала у ванну кімнату вмиватися. Фізичні відчуття — це не образи на енергетичному рівні й навіть не чорні тіні у видіннях з іншого виміру. Це, дідько, реальна загроза життю!

Після таких нападів я ще раз розпитала Оксану про сестру. Та мало що могла розповісти про неї: живе у Києві, працює у великій тютюновій компанії, одружена з хорошим хлопцем, дітей не має, багато подорожує світом, купила сама квартиру в столиці. Така собі картинка "успішного успіху", якби не проблеми зі здоров’ям.

Але не завжди Тома жила так добре. Її батько був впливовим начальником обласного рівня та якось запиячив. Сильно так запиячив. Коли був п’яним — дебоширив, виганяв їх із мамою з дому. З часом пропив усе, що мав. Тамарі довелося рано піти працювати, щоб винаймати квартиру й прогодувати себе. Оксана розповідала про це, а я згадувала, що чула цю історію від родичів. Про те, що батько Томи, коли не пив, був "золотою людиною", дуже доброю й чуйною, але щойно напивався, змінювався кардинально. Родичі так і говорили про нього: "Як демон вселився".

Після цих спогадів я побачила на енергетичному рівні незнайому кімнату, всю в крові, і почула слово "ініціація".

— У батька Томи підселили демона, щоб спровокувати її ініціацію та змусити служити злу, — озвучила я це Ксюші.

— Може бути. І що вона вибрала?

— Не знаю, але бачу багато крові.

Після цього ми з Оксаною ще більше засумнівалися в нашій родичці.

***