Знайомство з магічною родичкою, 17 травня 2019

Моя команда знайомих езотериків поповнилася ще одним персонажем. Я познайомилася з двоюрідною сестрою Оксани, тією, яка має сильніші магічні здібності, і з якою в Оксани тісний зв’язок. Ну як познайомилася? Вона моя троюрідна сестра. Ми кілька разів бачились у дитинстві. Її звати Тамара. Оксана розкрила її ім’я, коли ми почали тісніше спілкуватися. І розповіла їй про мене.

Після Великодня, у поминальні дні, батьки Оксани збирають усіх родичів у себе вдома пом’янути померлих. Так триває вже останні п’ять років. Це потрібно Оксані, оскільки такі зустрічі енергетично підтримують рід, а він дає їй захист. Цього разу приїхала й Тамара з Києва.

Ми троє, Оксана, Тамара і я, дочекалися, поки офіційна частина сімейного застілля закінчиться — всі чарки за померлих родичів будуть підняті, смішні історії про пригоди наших дідусів — розказані. Коли всі присутні захмеліли та завели розмови про господарство і здоров’я, ми тихенько вийшли на вулицю, щоб прогулятися.

— Ну, розказуй, хто ти така, — першою заговорила Тамара.

Я коротко розповіла про себе, про консультацію з Маарою, після якої почали розкриватися мої здібності бачення іншого виміру.

— Зараз я йду своїм шляхом, щось відкривається мені, а щось ні. Я не поспішаю. Мені здається, що я тут, щоб відновити в цьому світі втрачений баланс, — підсумувала я.

— Ага, ти, мабуть, із "нейтральних", — вирішила Тома. — Подивися зараз на мене через енергетичний вимір, що можеш розповісти? — різко запитала вона.

Я зосередилася. Нічого. Абсолютно нічого. Картинок не було. Порожнеча.

— Нічого не можу сказати. Не бачу тебе.

— На мені подвійний захист, тож і не бачиш. Я зараз навчаюсь у сильної чаклунки, вона поставила додатковий захист, він доповнює мій.

Інший вимір не давав інформації, але я уважно роздивилася Тамару в нашому світі. Вона була середнього зросту, з короткою стрижкою, повненька. Волосся світле, очі темні. Миловидні риси обличчя. Пухкі щічки, ніс картоплиною, на підборідді родимка. Ніщо не виявляло в ній сильної відьми. Але за тоном розмови було зрозуміло, хто тут у кого бере інтерв’ю. Тома була на кілька років молодшою за мене, але з нею я почувала себе дівчинкою-феєчкою.

— А ти як дізналася, що маєш здібності? — запитала я в неї.

— Ще в дитинстві я передбачила мамі якусь подію. Мені було лише чотири роки. Потім почалися проблеми зі здоров’ям і мама возила мене до багатьох знахарок та екстрасенсів. Однак усі вони відмовлялися мені допомагати.

— А що у тебе зі здоров’ям?

— Тиск скаче й ніхто не може сказати, чому.

Тамара була небагатослівна. Додала тільки, що й мама в неї особлива: бачить у снах духів та померлих, оскільки дар передався і їй по материнській лінії, але меншою мірою. Тома сильніша енергетично, оскільки має й по батьківській лінії сильне магічне коріння.

Розмова перейшла на Оксану, на її нічні напади та відсутність сил. До неї так і не повернулися магічні здібності, хоч Великдень уже минув. Тамара повчальним тоном говорила Оксані, щоб та не влізла у якусь халепу, щоб більше ніяких практик та самодіяльності в магії. Потім різко спитала в мене:

— Тебе теж демони перетягують на свій бік, як її?

— Ні, — відповіла я.

— Ну хоч з одною легше буде.

Мені не сподобалося ні запитання, ні його тон. Цим Тамара розділила нас із Оксаною: Оксана тяжіє до зла, а я — до добра. Такий поділ завжди поганий.

Недалеко від будинку батьків Оксани — цвинтар. Тому ми, гуляючи сільськими вуличками, швидко дійшли до нього. Ноги самі привели нас сюди. Після поминального ранку цвинтар був у квітах, десь на могилках ще залишилися цукерки. Люди вже розійшлися по домівках поминати померлих, але атмосфера тут все ще панувала святкова.

Я попросила дівчат показати могилу їхньої прабабусі Єфросинії, тієї, яка була сильною відьмою.

— Красива вийшла б сцена в кіно: три молоді відьми прийшли на цвинтар до могили своєї пращурки, — пожартувала я.

— Життя яскравіше та неймовірніше за будь-який фільм, — констатувала Оксана.

Я попросила дівчат встановити зв’язок на енергетичному рівні з бабусею та запитати, про те, що  їх турбує.

— Це марнування часу, вона не говорить зі мною, — швидко відповіла Тома.

— А зі мною лише кілька разів спілкувалася. Та коли я запитувала про магію, то сказала, що цим займатися — гріх, — додала Оксана.

— Ну як же гріх? Немає такого поняття у Всесвіті. Це тільки в уявленні земної церкви магія — від лукавого. Але це не так! Після смерті приходить розуміння багатьох речей. Чому ваша бабуся досі оперує земними поняттями? — я пожвавішала й спробувала зв’язатися з Єфросинією самостійно. Поклала руку на могилу, подивилася на фотографію на надгробку. З’явилася картинка: кам’яна темниця, а на її дверях — залізний замок. Душа бабусі була в ув’язненні.

— Та її саму потрібно визволяти! — вигукнула я й розповіла дівчатам, що побачила.

— Не чіпай! Ми не готові, всі слабкі, нормального захисту не маємо та й не знаємо, з ким маємо справу, — сказала Тамара. І вона мала рацію.