Минулі життя, 5 січня 2019

На початку січня мене накрила хвиля зневіри. Я відчула себе такою самотньою, як ніколи. Я запитала себе: чи кохав мене хтось у цьому житті по-справжньому з чоловіків? Чи кохала я когось по-справжньому? Я нікому не змогла повністю відкритися. У мене навернулися сльози. Як це могло статися зі мною? Адже я так прагнула кохання!

Наплакавшись досхочу, я згадала ті моменти в своєму житті, коли переживала сильний душевний біль. Чому так багато болю? Я запитала Всесвіт, і раптово інший вимір відкрився мені. У просторі, як на великому екрані, мені показали дві історії. Це не було звичайне видіння, я не могла взаємодіяти з картинками — тільки дивитись.

Перша історія була схожа на казку. Я побачила себе в іншому світі, не на Землі. Там усі жили в атмосфері, яка нагадувала воду, але була не такою щільною, як у нас на планеті, а набагато невагомішою. Такими легкими були й люди. Я потрапила в цей світ майже одразу після поділу моєї душі.

Цей світ був прекрасним та гармонійним. Я бачу все таким яскравим і різноманітним! Пишу ці рядки, а мене похитує, наче на хвилях, пам’ять відносить до давно забутих місць. Там відчутне єднання з усім на планеті через безмежний океан, що наповнює планету аж до космічних просторів. Океан живий, зі своєю свідомістю, люди прекрасні, живуть у гармонії з ним. Немає болю й немає смерті. Життя може тривати тисячоліттями. Коли душа, що втілилася а цьому світі, набувала   всього необхідного досвіду, вона піднімалася на вищі ступені розвитку. Тіло трансформувалося в більш легку матерію. Це було святом для планети — великим актом збагачення Всесвіту.

Це був перший світ, у якому енергія мала форму. Я втілилася в ньому, трансформувавши свої енергії та зробивши їх щільнішими. Але разом із цим я втратила частину своєї пам’яті. Не знаю, як це сталося, адже потрапила сюди ще такою недосвідченою душею.

Світом керував молодий Володар. Він був мудрим та добрим. Слова "король" або "цар" не підходять для його означення, він був набагато могутнішим за всіх земних правителів. Звали його Арктур.

Володар дуже схожий на морського царя Тритона, образ якого я побачила з Маарою як свого Творця. Можливо, тоді, на консультації, я просто згадала перший матеріальний світ, у якому втілилася моя душа. І можливо, тому я так обожнюю прозоре тепле море.

Океан, як жіночий символ цього світу, народжував усе навколо, та для дотримання принципів гармонії Володар мав обрати за дружину жительку планети. Така дівчина була символом, метафорою океану. Арктур вибрав мене. Він покохав мої смарагдові енергії та був зачарований моєю незвичайністю для цього світу. Скільки ми прожили у шлюбі: сторіччя, тисячоліття? Я не знаю. Ми були щасливі. Мені так не вистачає чоловічої сили Арктура, його мудрості та кохання — то справді був величний правитель. І я відкрилася йому, покохала його всім своїм єством. Мій біль від розділення з Іолом приглушився.

А потім на планету проникли деструктивні сутності, які мали вигляд змій. Одна з них стала прислужувати нам із Арктуром і таємно навіювати мені спогади про Іола. Її нашіптування розбудило тугу за цілісністю моєї Душі. Ця істота всіляко запевняла мене, що я маю знайти свою справжню чоловічу половину, що я потрібна Іолу, він на мене чекає. Тоді я й закрила частину свого серця від Арктура. Пам’ять про Іола пробуджувалася в мені з кожним днем усе сильніше й сильніше. Я кохала мого Володаря океану, але прагнення возз’єднатися зі своєю половиною здавалося мені таким природним! І раптом я просто зникла. Не сказавши нікому жодного слова, втекла з планети шукати Іола. Я боялася, що своїм зізнанням зроблю боляче Арктуру, та своїм вчинком розбила йому серце. Оскільки ми були пов’язані невидимими енергетичними ниточками кохання, я повною мірою відчула біль Артура, незважаючи на відстань між нами. Тоді я закрила своє серце від кохання інших. Нехай ніхто більше мене так сильно не кохає, щоб я нікому більше не змогла завдати болю. У цьому житті я вибираю чоловіків, яким не можу повністю належати, які не здатні мене кохати повною мірою, не здатні на кохання, рівне моєму за силою.

Друга історія була на Землі. Жорстокі були часи, початок цивілізації. Тоді я мала певну магічну силу, але була наївною й довірливою. Знову втратила частину пам’яті. Шукала на планеті те, що не могла згадати. У людському світі мене покохав і взяв за дружину король. Він убезпечив мене від усіх жахів того часу: голоду, злиднів, безчестя. Та його серце не було благородним, він не міг збагнути мою силу. Однак іншого мені не треба було — тепер я боялася щирого кохання, земне для мене було безпечнішим. Я довірилася цій людині, але й тут знову втрутилися якісь сили. Точніше, одна людина — чернець-чорнокнижник. Він переконав короля, що я відьма і що він, вбивши мене, зможе забрати мою силу й стати непереможним. Той так і вчинив.

На екрані з іншого виміру змінювалися фрагменти підземелля: низькі склепіння, щури, кайдани. Мої руки закуті та підвішені. Я сиджу на колінах... Мені стало важко дихати, тож я попросила не показувати це життя. Було боляче згадувати зраду.

Я так і не побачила, що зі мною трапилося: я померла з голоду у в’язниці чи мені відрубали голову? Нехай це залишиться нерозкритим. Біль, завданий мені в тому житті, мав наслідки для наступних земних втілень. Чоловік, якому я відкрилася і якого покохала, зрадив і вбив мене. Відтепер "кохати" стало дорівнювати  "померти".

У моєму теперішньому втіленні на енергетичному рівні у своєму серці я бачу якийсь механізм, що нагадує залізну кулю з двома заслінками. Вони то насуваються, то відсуваються. Позбутися цього механізму мені не вдається. Різні ворожки та чаклуни сказали б, що на мені подвійне прокляття — я не можу бути щасливою у коханні. Зняти прокляття може лише чоловік, який щиро мене покохає. Усе, як у казці: чекаю на свого принца, який звільнить моє серце — а отже, істинну мене — з ув’язнення. Тільки виходить, що і дракон із казки — також я. Смішно. Аж до сліз.