Крішна, 17 грудня 2018

Не завжди до мене вампіри та демони приходять. Бувають і кумедні випадки.

Зазвичай мама ночує в моїй кімнаті, коли приїжджає до нас у гості.

Лежу я вчора ввечері в ліжку, намагаючись заснути. А мама поряд ніяк не знайде собі місця — постійно ворушиться й стогне. Прихворіла вона в цей день: ніс заклало, ломота в тілі з’явилася. "Бідна моя матуся! — думаю. — Їй би поспати, адже сон лікує". Сама ж заплющила очі й почала будувати плани на завтра.

І тут мій внутрішній енергетичний простір заповнився блакитною енергією, місцями де-не-де поблискували золоті промені. "Овва! Яка краса! Такого ще не бачила", — здивувалася я. Енергія повільно набула образу індійського божества. Тіло його було синім, на руках та ногах — золоті браслети, на голові — корона. Згодом я в інтернеті знайшла його зображення. Це виявився бог Крішна: "одна з форм Бога в індуїзмі, восьма аватара Вішну, часто описується як один із найпопулярніших індуїстських богів", — розповіла Вікіпедія.

Вклонився мені бог і каже:

— Висловлюю тобі, о богине, свою повагу.

Я усміхнулася. Звідки в Україні, у місті Черкаси, індійське божество? Я ж ніяк не пов’язана з цією релігією. Хіба що місцеві кришнаїти влаштовують іноді веселу ходу центром нашого міста: співають, стукають у барабани й танцюють. Це мені часто піднімає настрій. "Збій на енергетичному рівні чи що?" Але образ був однозначним: наді мною в просторі ширяв індійський бог і всміхався. Його енергія була радісна та приємна. Крішна знову звернувся до мене:

 — Дозволь піднести подарунок до твоїх ніг, о світла богине!

— Мені нічого не потрібно від тебе, — зніяковіла я, бо не звикла приймати подарунки від незнайомців. Але бог випромінював приємне світло й мені було так добре від цього, що я подумала: "А раптом він справді щиро бажає мене обдарувати? Може, у них це правило гарного тону — приймати подарунки? Негарно буде, якщо я відмовлюся". І тут заворушилася моя мама.

— Якщо хочеш мене обдарувати, забери біль моєї мами, дай їй міцний сон цієї ночі.

— Твоє бажання буде виконано, о богине.

І він зник. Через дві хвилини мама спала міцним сном, до ранку я не чула ані звуку. Вранці я запитала маму, як вона спала. І почула відповідь, що дуже добре, і що застуда минула, як наче й не було. Тоді я розповіла їй про нічного гостя й ми разом довго сміялися.

Пізніше я дізналася, що в цей день у місцевих кришнаїтів було свято, до них приїжджав їхній великий гуру. Ось вони й наспівали собі божество з іншого виміру, а воно прийшло до мене. Це ж треба, я — богиня. Регочу.

***