Водяник, 22 червня 2018

Я в матриці. У мені мало мене. Усе так чудово довкола, а я ніби в капсулі. Знову. Хочу писати, але три дні поспіль відкриваю ноутбук та граю в ігри. Знову мене огорнула важка енергія. Чому я так рідко можу зловити цей стан "тут і зараз"?

Учора з мамою та донькою їздили велосипедами на прогулянку околицями села. Проїхали через наш ліс і опинилися на краю величезного поля. Неподалік нас була невелика занедбана дамба. Її збудували на болоті та прорили канали, щоб зрошувати прилеглі поля. Зараз там мало води, багато очерету — майже дика оаза серед полів.

Ми спустилися до води, Алісі було цікаво спостерігати за цією екосистемою. Разом ми задивилися на двох п’явок, що плавали на мілині: витягали їх дрючком на берег, лякали жабок. Мені не подобалося це місце, я відчувала тривогу. Тут усе було чуже для людини, вона давно не панувала тут, і магічні сили природи відвоювали це болотце. Я хотіла якнайшвидше повернутися додому, але доньці було цікаво й ми ненадовго залишилися.

Після повернення з прогулянки в Аліси підвищилася температура, вона захворіла на ангіну. Кінець дня я провела в турботах про дитину. Перед сном подивилася, що там на енергетичному рівні, та побачила накинуту на нас із донькою рибальську сітку з болотяної твані, навколо звивалося багато вужів. Я зрозуміла, що ми втрутилися в екосистему й отримали на горіхи від духів природи. Мій енергетичний рівень був низьким, щоб запобігти негативному впливу, тож я просто прибрала наслідки: зняла та відкинула ряску, відігнала світлом вужів і заснула.

Після кількох хвилин неспокійного сну прокинулася, розплющила очі й побачила перед собою обличчя чоловіка. Він був із рудою бородою. Кольори були такі яскраві! Сонна, я почала вдивлятися в нього, але зображення поволі розпливлося й зникло в просторі. "А це ще хто?" — подумала я. "Водяник", — озвалося всередині. "Приходив попередити, щоб більше так не робила", — здогадалася я. Це був приклад класичного ясновидіння, коли картинки в просторі як по телевізору показують. Такого досвіду я ще не мала. Бачити енергетичний вимір внутрішнім поглядом, через "картинки в голові" — це одне, а видима міфічна істота посеред моєї спальні, та ще й така яскрава — таке в мене вперше. Десь я читала, що астральні видіння дуже барвисті. Виявляється, це правда.

Я забуваю, що я вже не звичайна людина. Мене розпізнають духи природи, знають, що я можу їх побачити та почути. Останні роки щоразу, приходячи до лісу, зупиняюся, кланяюся, подумки викликаю лісовий дух і прошу дозволу увійти до його обителі. Чекаю на відповідь, і, відчувши схвалення, іду далі. Цього разу біля покинутої греблі я так не зробила.

***