Жіночність, 21 лютого 2018

— Запитай у своєї смарагдової жінки, чого вона хоче, — сказала Солан.

— Проявити себе, — відповіла я.

— Що потрібно для цього зробити? Якщо ти приймаєш рішення здійснити своє бажання, то повинна щось для цього зробити. Ось зараз!

— Я не знаю...

— Що ти відчуваєш?

— Ритм якийсь, серце стало по-іншому стукати. Візерунки бачу, море...

— Це означає, тобі потрібно сьогодні ввечері потанцювати, помалювати візерунки і прийняти ванну з морською сіллю! Сіль удома є? — бадьоро запитала Солан.

Я б до такого навіть не додумалася. Все так просто! У моїй уяві "щось зробити" — це заробити більше грошей та купити путівку на море. Та жіночі енергії проявляються по-іншому. Вони не вимагають подвигів та виходу з зони комфорту. Навіть навпаки — вони вимагають входу в зону розслаблення, релаксації та творчості.

— Бувай, Солан! Я йду набирати ванну.

Так закінчилася моя сьогоднішня розмова з ясновидицею по Skype. Ми досі підтримуємо зв’язок та іноді телефонуємо одна одній. Наша розмова нагадала про мою нерозкриту жіночу сутність. Я боюся прийняти себе справжню, тому й не знаю, яка моя внутрішня жінка. Я перебуваю у своєму сплетеному коконі, де зручно та тепло. І де я заснула на півшляху до трансформації.

За останні два роки я втратила залишки своєї "ляльковості". Звичні колись сукенки, короткі спідниці та високі підбори змінилися на джинси та светри. Я перестала бути білявкою та повернула собі природний темно-русявий колір волосся. Почала коротше стригтися. Я подорослішала, але так і не виросла. "Запустила ти себе, ластівочко", — звучить у моїй голові. "Ой, запустила!", — відповідаю я собі. А все чому? Я вже не відповідаю уявленням про "молоденьку кралю", та як бути дорослою жінкою — ще не знаю.

Мене завжди дивувала популярність тренінгів з розкриття жіночності. Хіба можна не знати, як гарно одягатися та правильно фарбуватися? Це ж природне інтуїтивне знання. Але зараз думаю, що, можливо, там йдеться про зовсім інше.

Не тільки Солан допомагає мені виявити свою смарагдову жінку, але і Всесвіт дарує вчителів. Місяць тому я записалася на курси акторської майстерності. У юності я хотіла стати акторкою, і це бажання не полишало мене досить довго. Я була на прослуховуванні в театральному інституті, читала книжки про те, як поставити голос та створити образ. І навіть працюючи в банку, примудрилась приєднатися до театрального гуртка школярів і виступити з ними в місцевому будинку культури. Тому оголошення у Facebook про набір на курси сценічного мистецтва відгукнулося мені одразу.

Курси вів молодий режисер та актор місцевого театру — Олексій Павлюченко. Я пишу ці рядки, а він стоїть у мене перед очима: високий блондин із широкими плечима, пластичний та гнучкий, як усі актори. З глибоким голосом, дуже красивим. Його сумні очі світяться особливим світлом. З нами, аматорами театрального мистецтва, він завжди був  зосередженим, пояснював все образно, але доступно, як тільки можна говорити про ефемерні поняття сценічного ремесла.

Наші заняття проходили не в театрі, а в кафе, другий повер якого здавався в оренду для різних заходів. Як потім виявилося, зал, де проходили заняття, часто використовували для медитацій та духовних практик. Я це відчула на перших заняттях, коли зрозуміла, що можу без зусиль бачити свою смарагдову енергію — там був відкритий канал в інший вимір.

Більшість вправ акторського курсу були спрямовані на розслаблення та розкриття внутрішнього "я" це була робота з підсвідомістю. Мені кайфово було на кожному занятті, від кожного творчого завдання: "ти — ніхто", "ти — тільки тіло", "ти — продовження тіла іншого"... У цьому була медитація. На перших заняттях у мені прокидалася внутрішня дитина: я стрибала, гиготала й дуріла. Та потім стався цікавий випадок. На одному з занять режисер дав завдання заплющити очі й беззаперечно підкорятися рухам руки партнера. Моєю партнеркою була молода жінка, вона поклала свою долоню на мій лоб та почала керувати мною одним лише рухом руки. Я підкорилася та розчинилася. Для мене це було небаченим — довіритися комусь! На енергетичному рівні я повністю поринула у своє смарагдове море й відчула, що мені нема чого боятися. Довіра до себе та того, хто мною керує, дарувала блаженство. Ось тільки в іншому вимірі я побачила, що підкоряюся не жіночій руці, а чоловічій. Мої енергії рухалися в унісон з енергіями режисера Олексія Павлюченка. Я відчула, наскільки чудовим може бути співтворчість чоловічих та жіночих енергій. Зрозуміла, як це — довіряти чоловікові та бути жінкою.

З цього моменту між мною та Олексієм утворився невидимий зв’язок. Він мене розгледів серед інших у нашій групі. Уважний погляд, трохи довший, ніж зазвичай, трохи більше запитань до мене — це було непомітно для оточення, та я все зрозуміла. Мудрий чоловік із розкритою чуттєвістю ділився зі мною своєю енергією й запрошував до співтворчості. Завдяки йому я пізнала один із елементів жіночності — вміння довіряти Всесвіту, творити разом із чоловіком.

Після заняття я відчула себе саме тією, яку намагалася весь цей час проявити в собі — смарагдовою Іоланою: спокійною, впевненою, з плавними рухами та глибоким поглядом. Ця жінка не прагнула довести чоловікові свою силу, вона просто усвідомлювала її в собі.

***